Браїлів

Браїлів я вирішив відвідати по дорозі додому з Тернопілля. Ночував тої ночі близько містечка Літин, звідки до Браїлова 30 кілометрів. Виїжджаючи з готелю, я й не міг подумати, що ці три десятка кілометрів я буду долати дві години. Дорога з Літина у бік Браїлова через село Бірків позначена на карті. І вона дійсно є (це – вузенька бруківка). Але в самому Біркові вона спочатку тоне в глибоких калюжах, а потім взагалі розмивається і то траси не дотягує. Таким чином і опинився в Біркові серед боліт. Єдиний вихід, якій мені підказала місцева мешканка (вона взагалі здивувалася, як я сюди заїхав) – це виїхати на трасу… полем. Іншого виходу не було, я так і зробив. Але це тільки було початком неприємних пригод…

При в’їзді до Браїлова мене зупинив мужик, показуючи пальцем на мою машину. Я вийшов з автівки і вжахнувся: з проломленої решітки радіатора торчав великий, і вже мертвий птах… “Добрий початок дня” – подумав я. І дійсно, день видався веселим: вже після Браїлова в мене на дві частини розломився глушник. Одна його частини пару сотень кілометрів билася об асфальт, аж поки не відпала. А звуки двигуна мого авто були настільки гучними, що гаїшники чули їх задовго до під’їзду до них і з здивуванням зупиняли мене. Як не дивно, але у той день я таки встиг подолати 700 км і повернутися до Дніпропетровська, встигнувши при цьому ще й оглянути 5 містечок Вінниччини.

Але ж Браїлів, попри всі негаразди, виявився прекрасним! Панський палац з башточкою і мальовничим парком, величезний костел, монастир тринітаріїв, дві синагоги і млин – все ще можна і тепер побачити в невеликому подільському містечку.

Укріплене поселення на мисі при впадінні річечки Браги у річку Рів вперше згадується у документах XV столітті. Воно мало назву Брагирів – від місця, де зливалися ці дві річки. Згодом назва трансформувалася у сучасну – Браїлів. У 1440 році тут був побудований замок, від якого сьогодні залишилися лише підземні ходи. У 1879 році на його місці збудували величний Троїцький костел.

Під часи Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Браїлів був сотенним містечком Брацлавського полку. У 1652 році містечко, яке тоді належало Яну Одрживольському, захопив кам’янецький староста Петро Потоцький. У 1672 році Браїлів захопили турки, розмістивши тут гарнізон Халіль-паші.

Після повернення Поділля Польщі у Браїлові господарював знатний рід Потоцьких, який відомий примусовим насадженням католицизму на Східному Поділлі. В 1744 році Францішек Салезий Потоцький заклав костел із монастирем тринітаріїв. Його будівництво завершив близько 1780 року його син Станіслав Щенсний Потоцький. Новозбудований костел у стилі бароко було освячено у 1783 році під титулом Святої Трійці.

Костел являє собою тринавову базиліку, перекриту у центральній наві склепіннями з люкарнами. Декор його фасадів відносно скромний. В оформленні головного фасаду застосований великий іонічний ордер, бічні фасади розчленовані пілястрами тосканського ордера. На вході до костелу височіє двоярусна барокова дзвіниця, яка більше нагадує палацову вежу. У другому ярусі дзвіниці був зображений герб Потоцьких “Пилява” – семикінечний хрест під короною. Нові православні господарі монастиря згодом переробили його у восьмикінечний старообрядницький православний хрест.

Інтер’єр храму прикрашають високий бароковий вівтар, пілястри коринфського ордера, вишукані фронтони у вівтарній частині, багата ліпнина. Але найбільше костел славився темперним живописом, що вкривав склепіння і стіни. Його виконав наприкінці XVIII століття художник-чернець Йосип Прахтль. Навіть останній польський король Станіслав Август Понятовський у 1787 році спеціально відвідав Браїлів, щоб оглянути розписи. А от нові господарі, яким на початку 90-х років минулого століття передали колишній кляштор (УПЦ МП), замалювали залишки розписів Прахтля сучасними, зробленими за православними канонами.

Монастирські келії примикають безпосередньо до пресвітерію костелу. Цегельні, двоповерхові, в плані вони мають вигляд літери «Н», один зі кінців якої замкнений торцем костелу. Келії мають внутрішній квадратний дворик з глибоким курдонером у східній частині. Вхід до келій ведуть з баптистерія і сакристії, які розташовані по обох сторонах хору.

Після польського повстання 1831 року російська влада перетворила колишній кляштор тринітаріїв на православний монастир, оселивши тут монахинь з Вінниці. Були перебудовані і монастирські будівлі. Для підкреслення належності монастиря до московського православ’я, дзвіницю прикрасили наметом з кокошниками, а на двосхилому даху костелу звели фальшивий восьмерик із наметовим завершенням. В огорожі монастиря влаштували однопрогонові цегельні ворота в стилі московського бароко зі службовими приміщеннями по боках.

Монастир славиться чудотворною іконою Браїлівської Божої Матері, яку у 1887 році знайшов у Почаївській Лаврі професор Хойнацький. Він довів, що саме вона є копією браїлівського образу Богоматері, який був втрачений після захоплення монастиря турками у 1672 році.

Після приходу більшовиків монастир певний час діяв. У 30-х роках під час Голодомору совіти знайшли частину прихованого урожаю, і монастир закрили. Богослужіння в ньому на деяких час відновили румуни у часи Другої світової війни. У 1965 році в монастирських приміщеннях відкрили ПТУ. У 1989 році колишній тринітарійський кляштор віддали православним.

Замість відібраного у 1831 році московською владою монастиря тринітаріїв, римо-католики у 1879 році звели у Браїлові парафіяльний костел, також освячений на честь Пресвятої Трійці. Костел було побудовано на місці, де колись стояв браїлівський замок. Цей надзвичайно великий навіть за сучасними мірками храм і сьогодні є найвищою спорудою Браїлова.

Архітектура його досить незвичайна, як для костелу. Фасади храму, пофарбовані в рожевий і білий кольори, декоровані під ампір. Бо боках розташовані великі вікна у візантійському стилі. Костел має майже плоский дах. Його непомірно висока вежа-дзвіниця замість пірамідального має кругле завершення. Сама ж вежа робить костел більше схожим на ратушу, ніж на храм.

В костелі певний час перебувала привезена з Мадрида чудотворна скульптура Ісуса Назарея в багряній туніці із зв’язаними на грудях руками. Вона нагадувала вірним про християнських невільників, яких визволяли тринітарії з полону. Ікона була передана до костелу після конфіскації монастиря тринітаріїв і зникла під час революції.

За радянських часів в костелі цех горілчаний виробів. У 90-ті роки минулого століття святиню повернули римо-католикам.

На початку ХІХ століття власником Браїлова Фелеціан Юковський. У 1868 році він продав садибу у 1868 році відомому залізничному підприємцю Карлу фон Мекку (1821 – 1876) – інженеру-будівельнику залізниці Жмеринка – Одеса. Наприкінці 60-х років ХІХ століття він побудував двоповерховий палац у стилі класицизму.

Його дружина Надія Філаретівна фон Мекк (1831 – 1896) увійшла в історію завдяки своїй загадковій дружбі з великим російським композитором Петром Чайковським (1840 – 1893). За рекомендацією директора Московської філармонії Миколи Рубінштейна у 1876 році родина фон Мекків замовила Чайковському написання музичного твору. Так почалася дружба власниці маєтку з знаменитим композитором, яка тривала 13 років. Вони ніколи не зустрічалися один з одним, а спілкувалися лише за допомогою листування. Надія фон Мекк призначила музикантові щорічну субсидію в 6 тис. рублів, яка дозволяла йому вести незалежний спосіб життя.

Пьотр Ілліч тричі приїздив до Браїлова (у 1878 – 1880 роках) і зупинявся в маєтку фон Мекк, коли там навмисно була відсутня господарка. У резиденції фон Мекків він написав “Орлеанську діву” та масу романів й інших творів. Поряд з Браїловим над річкою Рів піднімається скеля Чайковського – його улюблене місце творчості. От як Чайковський писав про захоплення Браїловим: “Поїздки до Браїлова залишаться в моїй пам’яті осяйним спогадом про найпоетичніші дні мого життя“. Композитор творив у декоративній башті, звідки відкривався чудовий вид на монастир.


У 1881 році Надія фон Мекк запросила у якості домашнього композитора юного студента Паризької консерваторії Клода Дебюссі (1862 – 1913). Атмосфера Браїлова, насичена творчістю Чайковського, не могла не вплинути на формування Дебюссі, який згодом став знаменитим французьким композитором. Він не тільки займався музикою у браїлівському маєтку, але й супроводжував Надію фон Мекк під час подорожей Європою.

Палац сильно постраждав під час Другої світової війни. З поваги до великого композитора його відновили, але без урахування архітектурних особливостей. Палац має дуже стримані фасади. Єдине, що нагадує про нього, як про колишню панську резиденцію – це декоративна башта на розі будинку. Сьогодні у колишній садибі міститься ліцей, а на базі маєтку влаштовано державний музей Петра Чайковського і Надії фон Мекк.


Пам’ятник афганцям на палацовому подвір’ї:

Палац оточує велично-мальовничий парк площею 7 гектарів. Парк був закладений за проектом самої Надії фон Мекк, яка опікувалася маєтком. В парку було закладено каскад з трьох штучний озер, через які перекинуто містки. Один з містків, що зберігся, створює неповторне романтичне враження.


Одночасно з парком було збудовано декоративну прибрамну сторожку:

Напроти брами маєтку розташований будинок-музей поета Володимира Забаштанського, лауреата Шевченківської премії, якій почав писати після того, як у 18-річному віці втратив зір.



В Браїлові збереглися дві синагоги: одна – на території швейної фабрики, інші – на території сокозаводу.
Фото – Дмитра Антонюка:


При в’їзді в містечко розташований водяний млин 1846 року побудови:

Текст та фото Андрія Бондаренка                 andy_babubudu