Жмеринка – це вокзал. Хай там що не кажуть, але саме вокзал створив це місто, адже до його будівництва тут було два села – Велика і Мала Жмеринки. Кажуть, що не вокзал, а залізниця, яка пролягла тут у 1865 році – гілка Київ – Балта. Але залізниці проходять і через інші села, а містами вони не стають.
Екстер’єри вокзалу
У 1870-му пішли потяги на Одесу та на Київ, через рік запрацювала гілка на захід – на Волочиськ (до Збруча), а у 1892 році запрацював напрямок на Могилів-Подільський. Жмеринка перетворилася на крупний залізничний вузол. Біля вокзалу почали з’являтися нові вулиці, базар. В останнє десятиліття 19 століття існуючий вокзал став замалим, для тієї кількості пасажирів, яка мала з нього їхати в різних напрямках. Почалося будівництво нового. Архітекторами запросили Валеріана Рикова та Івана Бєляєва, а от керував будівництвом Звновій Журавський. І це саме про нього ходить легенда, ніби то він наклав на себе руки, коли почув слова царя «Вот сукін син» – мовляв погано зробив, хоча цар сказав типу в переносному сенсі – красивше вже не зробиш. В будь якому випадку – то брехня, адже Журавський руки на себе не накладав – через десять років після завершення будівництва вокзалу, він точно ще працював архітектором в управлінні Південно-Західних залізниць.
Основний зал
Царський зал очікування
Накриття над пероном
Вокзал закінчили зводити у 1904 році. Він став одним із кращих у імперії – помпезний вокзал-палац просто вражав, як вражає і нині. Неймовірний неоренесанс – вершина розкоші для тогочасної країни, він і нині є одним із найгарніших вокзалів в Україні. Вже у 21столітті його реставрували, і аж жаль, що це всього навсього вокзал – палац, музей, але ж не утилітарна споруда, яка юзається усіма. Тут навіть царський зал був – нині то платний зал очікування, де домінує австрійський модерн, та і вся будівля – модерн.
Вокзал острівного типу, вокзал-корабель, вокзал-палац мав купу допоміжних будівель, як і кожен великий залізничний вузол. Вони й нині є, як і збудовані тоді ж підземні переходи.
На початку 20 століття Жмеринка сильно зросла в населенні. Тут з’явилися значні польська та єврейська громади. Від єврейської нині залишилося лише величезне кладовище – євреїв у Жмеринці майже немає. А от поляків трохи є – вони відновили костьол святого Олексія – прекрасну неготичну споруду, яка є окрасою Жмеринки, як і вокзал. Дозвіл на будівництво храму, ледве випросили у царя. В нього тоді народився син – царевич Олексій, який хворів на дцп й купу інших болячок мав. Поляки сказали, що новий храм освятять на честь святого Олексія, й кожного дня молитимуться за здоров’я царевича. Цар дав добро. Будівництво почалося у 1904 році, а закінчилося у 1910-му.
В Жмеринці трохи є старовинної житлової забудови, є помпезна радянська арка-колонада, на виїзді з міста. А взагалі то, на наших сторінках вже писали про Жмеринку – Вадим Постернак значно більше розповів про неї.
Текст та фото Романа Маленкова.
Костьол святого Олексія
