Афродисія Aphrodisias колись невелике давньогрецьке місто у західній Анатолії, сьогодні античне місто зі списку Світової спадщини ЮНЕСКО поблизу сучасного турецького села Гейре Geyre.
Як не важко здогадатися, місто була названа на честь Афродіти – грецької богині кохання римської Венери. Місто почало розквітати в I столітті до н.е. під час правління імператорів Юліїв-Клавдіїв, що вели свій родовід від міфічного Енея, смертного сина богині Афродіти. Отож імператори всіляко протегували місту, в якому знаходилося святилище їх божественної прапраматері, а за ними й прості смертні прагнули отримати трохи святості або ж зробити політично правильне відвідування правильного міста.
Тут добувався білий і синьо-сірий мармур і доробками з Афродизіаса забезпечувалося чимало храмів і кладовищ по всьому римському світі. Можливо, ви вже й бачили найкращі статуї скульпторів з Афродисія, тобто копії бронзових елліністичних оригіналів 2 століття до н.е. Зараз вони відомі, як Червоний фавн і Кентаври Фуріетті з капітолійських музеїв Риму. Пара темномармурових кентаврів: один бородатий і старий з мученицьким виразом обличчя, а другий молодий і п’яний. Їх знайшов у 1736 році під час ровони опинилися в Капітолійському музеї римських пап. Написи на статуях називають їх авторами Аристея і Папія з Афродизія. Червоний Фавн, створений на замовлення імператора Адріана, можливо, тими ж майстрами з червоного мармуру. Зовсім не натяк на ступінь сп’яніння фавна :). Зліва від нього коза, яка дивиться на п’яного супутника, поклавши одну ногу на плетений кошик.
Aphrodisias, як і інші міста з важливими святилищами, що приносили чималий прибуток (а також пророкував долю і т.д.), довго упирався поширенню християнства. Отака от боротьба бізнес-ідей. Місто декілька разів руйнувалося землетрусами. Один з них навіть змінив шляхи підземних вод і частина міста виявилася затопленим. Ех, мабуть, треба було молитися тому богу, хто відповідав за здвиги земної тверді. На початку VII століття місто було вкотре зруйноване землетрусом і вже не відновило свого колишнього значення. Усього через декілька десятиліть візантійці перейменовали місто на Ставрополіс тобто Місто хреста, а храм Афродіти перетворили на церкву. Щоб фізично показати, що будівля вже не була храмом, її форму також було змінено. Скульптурні майстерні зайнялися виготовленням товару, на який був найбільший попит, – мармурових християнських саркофагів.
Афродіта зазвичай асоціюється з картинами й скульптурами, де оголена богиня краси та бажання піднімається з моря у черепашці з гребінця. Статуя богині в Афродизії більше нагадує статую Ефеської Артеміди – одягнена в щільний хітон, що не викликає ніяких інших думок, крім політично правильних про імператора та його прабабцю.
Цікаво, як «віднайшли» Афродісіас у XX в. У вересні 1958 року прем’єр-міністр Туреччини відправився в Кемер, щоб відкрити найбільшу в Туреччині дамбу. Для висвітлення цієї події був направлений фотожурналіст журнал Hayat magazine Ara Güler. Напевно, відкриття видалося на славу, бо по дорозі він заблукав і зупинився на нічліг в селі Geyre. У кав’ярні, куди він зранку зайшов ммм випити айрану, місцеві грали в карти на капітелі римської колони.
Продерши очі і взявши камеру Гюлер знайшов повитий виноградом саркофаг з висіченими на ньому барельєфами й античний іподром. У Стамбулі свої фото він показав письменнику й директору Археологічного національного музею, а також послав свої знімки в декілька журналів. З 1961 року за дорученням нью-йоркського університету у Афродисії почалися розкопки.
Пам’ятки Афродисії попри невеликий розмір досить цікаві. У першу чергу – це Sebasteion або Августейон – Храм героїв. Він був зведений в I столітті н.е. в честь родичів: римських імператорів і богині Афродіти. Його будівництво почалося в 20 році н.е. при імператорі Тиберію і закінчилося за Нерона. Себастіон представляв собою дві триярусні галереї портиків з рельєфами на верхніх ярусах, які зображували колись 200 людських фігур імператорів, міфічних персонажів і місцевих аристократів в натуральну величину. Храм оформлений в класичному стилі якраз для вивчення архітектурних стилів: перший поверх – Доричний ордер (прості колони), другий поверх – іонічний ордер (колони з завитками) і третій поверх – коринфський ордер (колони з орнаментом).
Частина відновлених панелей виставлена в музеї, а на храмі Ви побачите копії. Я, якщо чесно, подібних храмів більше ніде не бачив.
Що подивитися в Афродисії ще. Непогано збережений театр, вміщував 10 тисяч глядачів і був побудований на гроші багатого городянина Юлія Зоілоса, про що написано на мармуровій колонаді. Цікава та загадкова особистість Юлія Зоілоса. У різних джерелах він згадується як раб імператора Октовіана Августа, звільнений ним за особливі заслуги. Цей громадянин дуже багато зробив для міста й побудував дуже багато всього.
Присвячений театр був Афродіті і Демосу, тобто простому люду, задля дозвілля якого згодом його підлаштували під гладіаторські бої. Сидіння в театрі мармурові з численними графіті. У першому ряду, як і належить, розташовувалися місця для почесних громадян міста – зручні лави зі спинками:), у центі – почесне місце для імператора (якщо раптом він відвідає місто) або головної особи міста. Можете посидіти на цьому місці і уявити себе Афродітою, Аполоном чи Августом, а може левом, що об’ївся християн.
Збереглася агора – міська площа, лазні Адріана, одеон, що служив і як місце засідань міської адміністративної ради, і як багатоцільовий критий театр, концертний зал, публічна асамблея. На сцені встановлено «крісла», які поставлені якось неправильно: сидіти на них треба боком до публіки. Може реставратори пожартували?
Нарешті храм Афродіти, від якого відновлено тільки десяток колон. На деяких колонах написані імена дарувальників, які пожертвували їх храму. Зараз нам не зрозуміти, але тут існувала «храмова проституція». Багато прочан приїжджали сюди, щоб віддати належне Афродіті – богині краси і любові. У святиню не міг увійти кожен – там знаходилися лише жерці і жриці.
Античний стадіон на 30 тисяч осіб еліпсовидної форми і, нарешті, тетрапілон – меморіальні вхідні ворота, що є головною розтиражованою картинкою Афродисіасу.
Якщо є час огляньте музей, в якому багато цікавих експонатів, що розкопали поряд. Або ж віддайте шану Александру Афродизійському – філософу і коментатору Аристотеля.
Снігова вершина далеко на горизонті й білий мармур античних споруд – це неймовірне поєднання. Повірте.
Текст і фото Сергія Щербія
