Здебільшого фортеці, замки, форти розташовані на суші й оточені мокрим або сухим ровом. Рай для фотографів, якщо вони не в місті зі щільною забудовою. Є споруди на островах посеред ріки чи моря, до яких треба пливти. Можна відчути себе піратом зі фотозброєю в руках. А от в Хорватії біля Шибеника до фортеці святого Миколая (хорватською Tvrđava sv. Nikole, а також італійською – тут без неї ніяк – Fortezza di San Nicolò) можна добрести, закачавши холоші.
Дуже незвичний досвід – отаким забрьоханим по вуха ввалитися у ворота твердині. Між іншим, вхід безкоштовний і вільний, хоча це всесвітня спадщина ЮНЕСКО як частина венеціанських оборонних споруд XVI-XVII століть.
Місто Šibenik (зараз хорватське) лежить на місці впадіння річки Krka в Адріатичне море. Власне з морем з’єднується вузький канал святого Антонія Kanal Sveti Ante або (якщо не любите всіх святих) Шибенський канал. Понад 2000 метрів ширина десь метрів 150-200 – отаке вузьке горло, подолавши яке потрапляєш в широку лагуну, на березі якої і лежить місто. Фортеця й була побудована венеціанцями для захисту єдиного морського доступу до міста від турків у 1525 році. Будівля фортеці була спроєктована і побудована під керівництвом знаменитого венеціанського архітектора Hyeronimus di San Michaela. Колись озброєння невеликого форту складали 32 гармати, але безпосередньої участі в хоча б у якихось бойових діях форт ніколи не брав, хоча слугував військовим аж до 1979 року.
Свою назву Fortezza успадкувала від бенедиктинського монастиря імені святого Миколая на острові Ljuljevac, на місці якого її й спорудили. Фортеця була частиною венеціанської оборонної лінії, яка простяглася на тисячу кілометрів від італійської області Ломбардія, через хорватське узбережжя Адріатики, аж до Чорногорії. І це єдиний венеціанський військовий форт, розташований виключно в морі. Це надзвичайно відчуття, коли ти знаходишся на нижньому рівні форту й морські хвилі з шумом закочуються через гарматні бійниці.
Текст і фото Сергія Щербія
