Щось таке веселе й відчайдушне є в назві хорватського міста – Шибеник Šibenik італійською Sebenico. Можливо тому, що це одне з небагатьох міст у Хорватії, що має коріння хорватське, а не грецьке, римське чи ілірійське. Місто відоме ще з XI століття. Потім повторює історію усієї колишньої римської провінції Далмації: програне протистояння з Венецією, згодом турецька загроза, від якої обороняється вже Найясніша республіка. Стара бабуся Австро-Угорщина подарувала місту розвиток і електричне освітлення, а їй на зміну прийшли італійці та нарешті знову хорвати. Коло замкнулося.
Вузесенькі приморські вулички – типові для будь-якого середземноморського міста, в яких легко заплутатися як у просторі, так і в століттях.
Шибеник дуже круте старе місто – у тому сенсі, що він побудований на схилі. Я б його ще назвав – містом сходів. Вони всюди: ведуть до сусідніх вулиць, входів у будинки чи дворики з розвішаною білизною. Справжній лабіринт і, що особливо радує, порожній. Не порівняти з тим же Дубровником з натовпом туристів.
Ще одна деталь – дуже багато віконниць зеленого кольору. Дрібниця створює відчуття стилістичної єдності й гармонії. Десь так само як грецькі білі будиночки з синіми вікнами й дверима.
Що подивитися в Шибенику, коли ви втомилися бродити лабіринтом вулиць? Собор святого Якова в Шибенику Katedrala sv. Jakova u Šibeniku як не як, а мала базиліка зі світової спадщини Юнеско. По колу собору сміються, дивуються, радіють і спостерігають за вами понад 7 десятків голів людей, які колись жили, працювали й, сподіваюся, були щасливі в цьому місті. Поряд скульптура автора цього шедевру. Гордість хорватів – архітектор, скульптор і містобудівник Юрай Далматинац Juraj Dalmatinac, він же італійською Giorgio Orsini, латиною Georgius Dalamaticus, і щоб зовсім усіх заплутати Джорджо да Себеніко Джорджо з Шибеника. Фух, але найкумедніше – прізвище архітектора при цьому невідоме. Кажуть, одна з голів є портретом самого Юрая Далматинаца, тільки, яка саме, ніхто не знає. Будівництво собору розпочалося в 1432 році й тривало понад століття, а тому в ньому можна знайти й готику і ренесанс. У місті ще купа маленьких і трохи більших церков.
Ратуша розташована прямо навпроти собору святого Якова, але треба лише здогадатися, що це Ратуша, а не ресторан, на який натякають столики зі стільцями. Дехто вважає цю ренесансну красуню найкрасивішою у Хорватії.
Поруч широко розкинувся комплекс Muzej grada Šibenika, який маскується під фортецю. Вас пробують обманути гармати й барельєфи із зображеннями лева – символу венеціанського правління. Тим паче зовнішній фасад палацу – це фортечний мур, що захищав місто з боку моря, а в південній частині будівлі розташована квадратна башта. Музей знаходиться в колишньому палаці настоятеля собору, одне з крил якого ділив вищий представник державної влади Венеції в Шибенику – міський князь – капітан. Серед цікавих палаців Rossini, Foscolo, Pellegrini.
Пам’ятки Шибеника – це й численні справжні фортеці. Святого Михайла, зведена королем Хорватії і Далмації Petar Krešimir IV, з якої й почалося місто. Цей форт раніше носив ім’я святої Анни, що збереглося сьогодні в назві старовинного некрополя за стінами фортеці. З фортеці святого Івана (Джона), напевно, відкривався б панорамний вид на Шибеник, якби не реставрація. А от фортеця Бароне відкрита для відвідування. Проте про них буде окрема сторінка, як і про фортецю святого Миколая, що захищала місто з моря.
Шибеник зіграв у серіалі «Гра престолів» аж у п’ятому сезоні не таку вже й другорядну роль – Браавоса – найбагатшого й наймогутнішого з дев’яти Вільних міст. Кафедральний собор святого Якова став могутнім Залізним банком, який, як відомо, завжди отримує своє. Хоча, як на мене, комп’ютерна графіка зробила його таким, що без підказки й не впізнаєш.
Текст і фото Сергія Щербія
