Поселення Потелич відоме ще із домонгольських часів. Перша письмова згадка про нього датується 1223 роком. Тоді це було містечко і називалося воно Телич. Потім прийшли монголи, і вже, ймовірно, після них, почали називати нове поселення, яке виникло на місці зруйнованого – Потелич. Щоправда, і Потелич мав статус міста й у 1498 році отримав Магдебурзьке право. А у 1502 році тут з’явилася церква Святого Духа, яку звели на кошти майстрів гончарного цеху – найбільш впливового і заможного, на той час, у місті.
Важко уявити, але дерев’яному храму в Потеличі вже понад півтисячоліття. На думку багатьох дослідників, це найстаріший дерев’яний храм України. Скільки ж усього він бачив за свій вік – від пізнього середньовіччя, до епохи науково-технічного прогресу. Його потужні колоди пам’ятають молитви Богдана Хмельницького – гетьман чекав у церкві Святого Духа свого розвідника, в цьому переконані місцеві мешканці. І вже тоді на стінах храму були неймовірні розписи, які ми бачимо і нині. Їх датують 1620-1640 рр., хоча деякі, звичайно, виконувались пізніше.
Церква Святого Духа тридільна. Вона має 18,3 м довжини та 7 м ширини. Двоярусний іконостас було створено у ХVII столітті. Найбільш відома та цінна ікона в храмі «Деісус» написана відомим майстром Іваном Рутковичем у 1683 році.
Храм у Потеличі неодноразово реставрували, і в часи Речі Посполитої, і в період панування Австро-Угорщини. У 1923 році, після повернення на Галичину поляків, гонт на дахах та стінах замінили бляхою. На щастя, в 1970-72 рр. гонт храму повернули, одночасно виконавши реставрацію розписів.
Поряд із храмом стоїть невелика дзвіниця, зведена у той же період. Нижній ярус дзвіниці відкритий. Його товсті вертикальні бруси не обшиті дошками; на них, ніби на сваях, тримається піддашшя та ще один ярус.
Церква Святого Духа стоїть на пагорбі під горою, через що місцеве населення називає її Підгірською, зважаючи на те, що нині в селі є інші храми, а в давнину їх було значно більше. В XVI ст. на цьому пагорбі ще стояли залишки давньоруського замку, тому подібне розташування мало неабияке стратегічне значення. Неодноразово, під час ворожих нападів, мешканці Потелича влаштовували біля храму оборонний табір, і велике щастя, що храм не знищили нападники, хоча, дуже вірогідно, він неодноразово страждав під час таких нападів, тому сучасний його вигляд може бути дещо відмінний від первісного.
Остання реставрація храму відбувалася вже у ХХІ столітті. Нині він у гарному стані, чого зовсім не скажеш про дорогу (на 2018 рік), яка від Рави-Руської жахлива, і навіть пасажирів великих рейсових автобусів тут пересаджують на дрібніші і міцніші – 50 осіб заштовхують у 30-місний автобус, який нещасні 6 км до Потелича, трясеться, страшними ямами, не менш ніж півгодини. Сподіваємося така ситуація скоро виправиться, і побачити неймовірний, півтисячолітній шедевр, туристам буде значно простіше.
Текст та фото Романа Маленкова і Сергія Щербія
