Для переважної більшості туристів слово «Умань» і слово «Софіївка» – синоніми. Переважна більшість туристичних фірм, організовуючи екскурсійні поїздки «в Умань», мають на увазі лише екскурсії до прекрасного парку, розташованого на північно-східній околиці міста. І навіть деякі досвідчені мандрівники Україною дивуються, почувши про те, що можна їхати на екскурсію до Умані, але не в «Софіївку». Тю, що ж то за Умань без «Софіївки»?..
Центр Умані
Але повірте, Умань і без «Софіївки» є прекрасним і дуже цікавим містом. Недаремно нині в ньому діє історико-архітектурний заповідник «Стара Умань», в якому «Софіївка» – всього лише один із численних об’єктів.
Дендрологічний парк «Софіївка» – перлина садово-паркової архітектури України, але давайте спробуємо оцінити Умань без неї. Сподіваємося, що оцінка ця буде високою.
До Умані від Києва 223 кілометри. Це місто із 90-тисячним населенням розташоване поруч із автодорогою Е-95. Воно виникло у першій половині XVI століття, принаймні, до цього періоду відносяться перші письмові документи, в яких згадується населений пункт Умань. Хоча сама назва, яка походить від назви річки Уманка, зустрічається у одному із польських літописів ще під 1497 роком. Але та згадка стосувалася скоріше місцевості, а не конкретного поселення.
В Умані велика кількість будинків, зведених у 19 та на початку 20 століть
На початку Національно-визвольної війни Умань вже була достатньо великим містом. У 1649 році тут створили великий козацький полк та збудували фортецю.
1670 року в Умані розмістив свою резиденцію польський ставленик, гетьман Михайло Ханенко. В цей же час офіційно обраним гетьманом Правобережної України був Петро Дорошенко. У 1674 році місто захопили і вщент зруйнували союзні Дорошенку турецько-татарські війська.
Наступне століття стало періодом відродження Умані. З 1726 року місто належало родині Потоцьких. Ці магнати всіляко підтримували і розвивали його. В середині XVIІІ століття Умань перетворилась на значний торговий поліс. Тут вели активну торгівлю греки, вірмени і євреї. Місто поступово збільшувалось, але розвиток його припинився у 1768 році. Тоді до Умані прийшли гайдамаки.
Умань в той час була гарно укріпленим містом. Шукаючи порятунку за міськими мурами, сюди стікалась величезна кількість поляків та євреїв. Охороняти місто повинен був полк реєстрових козаків полковника Обуха. Але фактичним керівником полку був сотник Іван Гонта. Саме він підмовив козаків перейти на бік повстанців.
Після кількаденної облоги гайдамаки захопили Умань (ця подія описана в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»). Почалася страшна різанина. Польські історики стверджують, що у місті було вбито до 18 тисяч поляків та євреїв (включно із жінками та дітьми).
Під Уманню і закінчилося останнє повстання гайдамаків. Край йому поклав російський полк Кречетникова із донськими козаками. Їх на виручку полякам прислала імператриця Катерина ІІ, яка сама ж і стимулювала розвиток повстання. Їй вигідне було послаблення Польщі, але зовсім не вигідне – посилення України. Тому Кречетников спочатку прийняв у обійми Залізняка з Гонтою, напоїв горілкою гайдамацьке військо, а вночі наказав зв’язати сплячих гайдамаків і видати на кару полякам. Зрада росіян зупинила кривавий вибух народного гніву.
Через три роки після завершення повстання власником Умані став казково багатий польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький. У 1774 році він одружився із графинею Юзефиною Мнішек і примножив свої статки. Родина не мешкала в Умані. Резиденцією Потоцьких був Тульчин, крім того вони багато часу проводили за кордоном, зокрема у Відні.
У 1791 році Потоцький познайомився із дружиною коменданта Кам’янця Софією де Вітте. Красуня Софія, яка не відрізнялася суворими моральними принципами і зустрічалася із багатьма чоловіками, зачарувала Станіслава. Між ними спалахнуло палке кохання, яке скінчилося одруженням Софії і Потоцького у 1798 році.
Майбутня господарка Умані, ще перебуваючи у шлюбі із Юзефом де Вітте, народила Потоцькому трьох дітей. Всі вони померли маленькими. Розлучилася Софія у 1796 році. Юзефіна Мнішек за час шлюбу із Потоцьким народила одинадцять дітей, хоча подейкували, що вони не всі були дітьми Станіслава. Офіційне розлучення Потоцькому дозволили у 1797 році.
1792 року Потоцький керував Торговицькою конфедерацією. Цей союз боровся проти польського короля і посприяв розділенню Польщі у 1793 році між Росією, Австрією і Пруссією. Наступного року у Кракові і Варшаві спалахнуло повстання проти росіян та інших окупантів Польщі. Повстанці жорстоко розправлялись із зрадниками-конфедератами. І не зносити б голови керівникам торговичан Браницькому, Ржевуському і Потоцькому, якби вчасно не втікли вони за межі Польщі. Замість них розгніваний натовп повісив на шибениці їх портрети. З того часу Потоцький вимушено порвав із Польщею.
Із 1796 року Станіслав та Софія жили в Умані, де облаштували резиденцію і заклали парк. Тут Софія народила Потоцькому ще п’ятьох дітей. Правда дехто вважав, що не всі вони від Станіслава. Казали, що Софія зраджувала старого графа із його старшим сином – Єжи. Звістка про це вразила Потоцького і сильно похитнула його здоров’я. Помер граф у 1805 році.
По смерті графа маєтки перейшли до його сина Єжи. Той був затятим гулякою і картярем. За короткий час він майже всі батькові статки програв у карти. Хоча Умань і прилеглі землі він офіційно передав Софії та її дітям. Та, в свою чергу, намагалася продати місто та парк царському уряду. Але марно.
Померла Софія де Вітте-Потоцька 1822 року у Берліні. Звідти її тіло, каретою, в сидячому стані (труп без спеціального дозволу транспортувати через кордони заборонялося) перевезли в Умань, а потім у Тальне, де й поховали. Власником міста зробився її старший син, полковник царської армії, Олександр Потоцький. У 1831 році під час Польського повстання, на задоволення бажань сестри, він виділив кошти для формування повстанського полку. До придушення повстання цей полк не встиг зробити жодного пострілу, але Потоцького звинуватили у підтримці повстанців і конфіскували усі його землі.
Умань та околиці перейшли спочатку у підпорядкування до Київської казенної палати, а потім до керівництва військових поселень. Парк «Софіївка» із того часу став називатись – Царицин сад.
Василіанський монастир – найстаріша будівля Умані
Ще з 1797 року Умань була центром повіту у Київській губернії, але справжній її розвиток почався у другій половині ХІХ століття, коли у місто прийшли велика торгівля і промисловість. Більшість промислових і торгових підприємств належали багатим євреям. Взагалі євреї тоді складали понад 50 відсотків від загальної кількості населення (наприкінці ХІХ століття в Умані мешкало 29 тисяч осіб). Заселенню Умані євреями дуже посприяло розташування в місті могили одного із найбільших іудейських праведників – Нахмана із Брацлава. Цей хасидський цадик (до речі, правнук засновника хасидизму Баал Шем Това), відчуваючи близьку смерть, поселився в Умані – місті, де загинули тисячі євреїв у 1768 році. Зараз могила Ребе Нахмана є місцем паломництва десятків тисяч хасидів з усього світу.
Найстарішою спорудою Умані є величезний П-подібний в плані будинок Василіанського Свято-Богородицького монастиря. Обитель заснував Францішек Салезій Потоцький у 1765 році. Через три роки монастир став місцем кривавої різанини, вчиненої гайдамаками. Тоді у монастирських стінах загинуло чотири сотні учнів-василіан. Переказують, їхніми тілами наповнили колодязь. Це сталося 10 червня 1768 року.
Вже восени того ж року монастир відновили. Він перетворився на центр не лише релігійної, а й світської освіти. У 1834 році цю греко-католицьку обитель ліквідували. Закрили і василіанську школу. У будівлі розмістили спочатку шпиталь, а потім військові казарми. В радянські часи тут стояла військова частина. Лише у 1998 році військові звільнили приміщення.
Василіанський монастир
Зараз напівоблуплена будівля монастиря знаходиться на балансі історико-архітектурного заповідника «Стара Умань». Вона розташована у центрі міста (вул. Радянська, 31).
Поряд із монастирем стоїть будинок колишнього вищого народного училища. Звели його у 1892 році. Припускають, що архітектором цієї чудової будівлі міг бути Владислав Городецький. У радянські часи в будівлі розміщувався педагогічний технікум. З 2005 року він називається гуманітарно-педагогічним коледжем.
Колишнє вище народне училище. Нині це педагогічний коледж
Кафедра музики і хореографії педагогічного університета
Відразу за будівлею коледжу розташований головний православний храм Умані – Свято-Миколаївський собор. У 1809-1812 роках цю споруду збудував архітектор Томаш Етлінгер на замовлення мешканців міста.
У радянський період собор не працював. З 1977 року тут розміщувався музей атеїзму. Лише наприкінці 1989-го храм віддали церковній громаді. А через дев’ять років над притвором собору збудували високу дзвіницю.
Свято-Миколаївський собор
За сто метрів від головного уманського храму розташована унікальна пам’ятка торгової архітектури – Торгові ряди. Їх спорудили у 1780 році за проектом архітектора Тепінгера. Спочатку ця одноповерхова будівля мала кутові вежі та двоповерхові бічні в’їзди. 1861 року підрядник Лейба Айзенер здійснив капітальний ремонт споруди. А через два роки було знесено кутові вежі та другі поверхи на входах. Зараз всередині Торгових рядів розміщено звичайний ринок (так само, до речі, як і ззовні).
У 1780 році на території колишнього польського кладовища заклали фундамент костьолу. На цьому фінансування будівництва припинили, і фундамент простояв «безхозним» 40 років. Лише у 1820 році зведення храму відновили, а закінчилось воно ще через шість років.
У 1974 році у будівлі костьолу розмістили картинну галерею, яка перебуває тут і нині. Лише у неділю в храмі проводяться богослужіння.
Костьол має досить просту класицистичну архітектуру. Вхід прикрашено чотирма колонами. Склепіння храм не має – його вкриває двоскатний дах. Розташовано костьол поряд із центральним майданом Умані (вул. Коломенська, 2).
Торгові ряди
Костьол Успіння Богородиці
Найефектнішою будівлею міста є колишня міська управа, в якій нині педагогічний університет. Дехто її називає на польський манер ратушею, хоча до поляків будівля вже не мала ніякого відношення – збудували її у 1912 році. Автором проекту був архітектор із Одеси Юрій Дмитренко. Цікаво, що проектувалася будівля як прибутковий дім, із магазинами та кондитерською.
У внутрішньому дворі управи стоїть не менш ефектна споруда – колишня пожежна башта (каланча). Але її, на жаль, з вулиці майже не видно.
Вниз по вулиці Садовій до управи примикає колишній грандотель «Савой». Його власником був багатий підприємець Лев Круглий. Збудували будівлю у 1899-1900 роках.
На початку ХХ століття грандотель «Савой» був одним із кращих готелів Умані. Окрім номерів, тут працювали декілька розкішних ресторанів. В радянські часи в будинку готелю спочатку розмістили управління міліції, потім – кооперативне училище та республіканську школу ревізорів. Нині більшу частину колишнього готелю займає економіко-правовий коледж.
Міська управа
Грандотель “Савой”
До жовтневого перевороту 1917 року в Умані збудували немало комфортабельних великих готелів. Серед них «Брістоль» (вул. Радянська, 14, нині це корпус швейної фабрики), «Лондон» (вул. Радянська, 10, ця будівля теж належить швейній фабриці), «Європа» (вул. Радянська, 2, нині в будівлі міська бібліотека) та ще декілька.
Колишній готель “Лондон”
Колишній готель “Європа”
Дуже цікавою пам’яткою архітектури Умані є колишній водяний млин (вул. Чапаєва, 52), який стоїть на річці Уманка. Його збудували у 1892 році. Велику триповерхову будівлю млина можна вважати прикладом правильного сучасного використання пам’яток промислової архітектури. Нині тут розкішний ресторанно-готельний комплекс «Фортеця». Хоча, правду кажучи, в процесі реставраційних робіт було використано багато сучасних будівельних матеріалів. Тому млин значно втратив у колориті та архітектурній цінності.
Колишній водяний млин
Практично на території «Софіївки» розташовані корпуси Уманського аграрного університету. Головний корпус цього ВУЗу вражає відвідувачів своєю пишністю та архітектурною довершеністю. А почалася його історія в 1859 році, після того як до Умані з Одеси перевели Головне училище садівництва. Для училища збудували великий навчальний корпус та пансіонат, які стояли поруч. У 1863 році архітектор Микола Марков звів хатню церкву Марії Магдалини, якою з’єднав корпус і пансіонат в єдину Г-подібну в плані споруду. Зараз через територію університету пролягає один із шляхів до «Софіївки».
На території Умані збереглося ще дуже велика кількість будівель кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це і гімназії, і будівлі адміністративних установ, і прибуткові будинки, і ціла маса цікавих житлових будинків. Ансамбль міської забудови Умані є одним із кращих на Придніпров’ї, але вся ця краса поки що існує «в тіні» дендрозаповідника, створеного Потоцькими.
Фото та текст Романа Маленкова (чорновий текст для путівника видавництва “Грані-Т”)
Дивіться Умань на малюнках Наполеона Орди
