Сіл із назвою “Козацьке” в Україні дуже багато. Наша розповідь піде про Козацьке Звенигородського району Черкаської області. Розташовується воно неподалік від села Шевченкове – відомого туристичного осередку, батьківщини Тараса Шевченка. Від Шевченкового до Козацького веде стара добротна дорога. Кам’яна бруківка. Точніше “соша”. В Черкаській області ще часто зустрічаються подібні раритети, але їздити ними не дуже приємно. Якщо любите екстрім – їдьте бруківкою, але краще зробіть гак через Тарасівку. А ще краще добиратись до Козацького із Звенигородки. Ми коли їхали – порад не питали. Вирішили прямувати найкоротшим шляхом, який за нашою картою був звичайною дорогою з асфальтним покриттям. Потрясло нас гарно, наковтались пилу, але до Козацького дістались.
Єдине, що ми тоді знали про Козацьке – це те, що в цьому селі розташована пам’ятка архітектури – садиба княгині В.В.Голіциної з великим парком, а також професійно-технічне училище. Виявилось, що ПТУ розмістилось у будівлях князівської садиби, від якої залишились лише господарські приміщення, будинок управляючого та ефектні в’їзні ворота. Ліворуч від в’їзних воріт, над якими міститься вивіска “ПТУ № 37”, розташований довжелезний одноповерховий господарський блок. В цій, на диво гарно збереженій, споруді зараз розмістились різноманітні об’єкти: церква, майстерні техучилища, млин і багато чого ще. Поряд із господарським блоком, навпроти в’їзних воріт, розташований двоповерховий будинок управляючого, ліворуч від якого стоїть досить великий флігель. Є у садибі ще один господарський блок, хоча можливо колись він був заїжджим двором. Це довга одноповерхова прямокутна споруда із колонами, проваленим дахом та трубою “буржуйки”, що стирчить з вікна. В цілому садиба збереглась відносно добре, і якби привести до ладу парк, що її оточує, то до Козацького потяглися б туристи.
 |
| Брама маєтку-техучилища |
Дендропарк у Козацькому є пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення. Його площа 51 га (це немало), а закладений він був наприкінці ХVIII століття. Парк дуже витягнутий. В його північній частині є каскад ставків, до яких веде довжелезна, пряма як стріла, алея. Алея ця могла б слугувати чудовою декорацією для будь якого історичного, а ще краще містичного фільму. Вона викладена бруківкою, що за століття вкрилась шаром грунту, та оточена похмурими старезними деревами. Саме ця алея є композиційним ядром парку. Колись неюздійснювали кінні прогулянки Голіцини, які й заснували парк, а зараз ходять мешканці Козацького та нечисленні туристи.
 |
| Будинок управляючого |
Село Козацьке відоме з початку XVIII століття. До 1791 року воно належало Григорію Потьомкіну, а після його смерті – дісталось у спадок Варварі Василівні Енгельгард (Голіциній), племінниці Потьомкіна та рідній сестрі Олександри Енгельгард (Браницької). Варвара Василівна у 1779 році вийшла заміж за князя Сергія Федоровича Голіцина (1748-1810). Ця гілка Голіциних була не дуже відома й не дуже багата. Сергій Федорович був генералом, георгіївським кавалером та відомим воєначальником. Він мав великий маєток в селі Зубрилівка, який зараз є одним з кращих зразків поміщицьких садиб у Росії. Але після смерті Катерини ІІ він потрапив у немилість до імператора Павла І.
 |
| Ставок у старовинному парку |
Його, разом з усією родиною (Голіцини мали дев’ятьох синів), в 1797 році відправили у Козацьке. З Голіциними до Козацького приїхав і особистий секретар князя та вчитель його двох синів – Іван Андрійович Крилов, який ще не був відомим байкарем. Крилов пробув у Козацькому чотири роки. Тут він написав шуто-трагедію “Трумф” та комедію “Пиріг”.
Маєток у Козацькому в час приїзду до нього Голіциних був у запущеному стані й майже не приносив прибутків. Ось як писав про нього відомий російський літератор Філіпп Вігель, який рік прожив у маєтку: “Село Козацьке було з числа тих маєтків, які польські королі роздавали магнатам в Україні після її поділу на польську та російську. Магнати ніколи в них не приїжджали, жили у Варшаві або Вільні й отримували з них лише доходи”. Ось яким, за описом Вігеля, був маєток в 1798 році: “Безкінечний двір, обнесений тином, в глибині якого відкривались дерев’яні барські хороми, збудовані нашвидкуруч, а по бокам знаходились шість доволі просторих мазанок, замість флігелів, і сад, розведений лише восени, що був лише рядками прутків”.
Господарством у родині Голіциних займалась княгиня. Саме вона облаштовувала маєток у Зубрилівці, і вона ж почала облаштування маєтку у Козацькому. Княгиня хотіла примножити прибутки від маєтків в Україні й тому переселилась у Козацьке. Тут вона, використовуючи працю кріпаків, заклала парк та збудувала садибу, залишки якої стоять у селі й зараз. Померла В.В.Голіцина в 1815 році. Великий господарський блок, розташований ліворуч від в’їзних воріт, було збудовано вже у перше десятиліття ХХ століття новими власниками маєтку, а від князівського палацу не залишилось і сліду.
Господарська будівля маєтку. Нині млин
Зараз Козацьке живе спокійним провінційним життям. Якось функціонують колгосп (КСП) та ПТУ, потихеньку руйнуються споруди садиби Голіциних, захаращується дендропарк. Вихідцями з Козацького є відомі радянські науковці: І.Г. Підоплічко – зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР, М.М. Підоплічко – ботанік-міколог, член-кореспондент АН УРСР, О.П. Підоплічко – професор, а також відомий радянський художник М.С. Погрібняк. Довідники повідомляють, що в Козацькому є народний самодіяльний хор, заснований ще у 1918 році, але наскільки він дієздатний зараз нам довідатись не вдалось.
Автор Роман Маленков
