Яскравий представник перехідних боліт – росичка
Святе озеро – колишнє лісове озеро, а зараз болотне урочище, розташоване в південно-західній частині Чернігівської області (адміністративна область) та Чернігівського Полісся (фізико-геогрфічна область) на території регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський» (а також).
Святе – тому що тут начебто колись стояла церква (за іншим варіантом – село з церков’ю, що логічно), а потім пішла під воду або була затоплена (що вже менш логічно). Розповсюджена легенда, яка повторюється майже для всіх озер України із назвою Святе. Чергові Кижі.
Периферійна частина урочища
Центральна частина урочища
Зараз озеро назвати озером вже важко. На його місці утворюється – та в принципі вже утворилося – так зване перехідне, або мезотрофне болото з ознаками верхового (оліготрофного). На таких болотах зростають види, більш характерні для тайгових або навіть лісотундрових регіонів, в тому числі й релікти льодовикових періодів. Відповідно й вигляд урочище має, коли знаходишся всередині, дещо казкове, а до асоціативного ряду чергами підходять фентезійні кінофільми або картини. Але якщо дивитись здалеку, не загострюючи зір – звичайні лучно-болотні угіддя.
Болото тут, таке враження, утворювалося не з дна, а з поверхні води, де нашаровувалися та перепліталися мохи, дернина, відмерлі рештки рослин та інші торфоподібні утворення. Під цим органічним шаром залишилася вода, тому якщо підстрибнути або похитатися у різні боки, можна відчути себе на палубі корабля. Тільки палуби в кораблів тверді, а тут – м’який мохово-трав’яний килим невідомої товщини. Якщо кількаметровою палкою проштовхнути шар «дернини», то як правило дна дістатись не можна. На мілких ділянках по краях урочища з відкритими блюдцями води, поворушивши палкою під водою серед органічних решток, у відповідь від болота отримується вихід газів, що супроводжується бульбашками. Звичайно ж, у вухах відразу звучить музика Дашкевича з к/ф «Собака Баскервілів» та слова містера Степлтона «Ну, болота иногда издают странные звуки. То ли ил опускается, то ли вода поднимается».
По майже суцільному моховому покриву стелиться журавлина
Ягода журавлини
Над яскраво-зеленим моховим покривом та болотним різнотрав’ям піднімаються нечисленні низькорослі сосни або берізки, де-не-де вистрибують білі мітелки пухівки піхвової, по майже суцільному моховому покриву стелиться журавлина. На ділянках, де до поверхні підходить вода, увагу до себе привертають невеликі, але незвичні рослинки, ніби представники інших планет з мультфільмів або мультяшні мікроби з реклами. Назва їх – росичка. Це один з не зовсім типових представників рослинного світу, які споживні речовини для себе дістають з живих організмів і є хижаками. Полює росичка відповідно до свого розміру – на дрібних комах. Такий спосіб живлення не примха, а необхідність – грунту з необхідними речовинами на болотах, де зростає рослина, зовсім небагато. Назву росичка отримала за клейку речовину, схожу на росу, за допомогою якої вона й ловить комах. Як правило при слові «рослина-хижак» більшість людей у своїй уяві малює певного небезпечного фантастичного монстра із щупальцями, тому часто при живій зустрічі з росичкою багато хто, чомусь, дивується невеликим розмірам рослини.
Пухівка
Росичка. Комахоїдна рослина
По «дернині» можна пройти до невеликих ділянок плес посередині урочища, обережно перевіряючи свій наступний крок за допомогою палок та іноді трохи провалюючись на непевній поверхні, що підвищує гостроту вражень. Поблизу плес бажано не збиратись у групи, а триматись один від одного на певній відстані, оскільки поверхня може не витримати, і тоді враження від перебування в урочищі залишаться ще більш пам’ятними. Хоча й небезпека проходження подібних боліт, про яку часто можна почути, дещо перебільшена (до речі, прямо поблизу плеса по воді була прокладена свіжа доріжка якоюсь крупною твариною, скоріш за все, лосем), кілька неприємних хвилин, поки тобі допоможуть вилізти на поверхню, можна пережити.
Центральна частина урочища із плесами. Білі плями – пухівки. Жовті плями – туристи
Болота – найменш зручні ділянки для господарської діяльності людини, тому саме болота вважаються головними осередками справжньої дикої природи, особливо у Європі. Існує три основні типи боліт – низинні (евтрофні), верхові (оліготрофні) та перехідні (мезотрофні). Низинні болота – найбільш розповсюджені в Україні, вони формується, головним чином, у заплавах річок або по берегах озер, тому підземні води знаходяться дуже близько до поверхні. Верхові та перехідні болота зустрічаються рідше, як правило, на вододілах або терасах річок і більше живляться за рахунок атмосферних опадів. Але іноді перехідні, а потім і верхові болота утворюються з низинних. Скоріш за все, в цьому заповідному урочищі пройшла еволюція усіх типів боліт – навколо Святого озера спочатку сформувалося звичайне низинне болото, але із накопиченням торфу рослинність вже не отримувала настільки багато вологи від грунтових вод, і болото поступово перетворилося на перехідне, а зараз вже набуло деяких ознак верхового – із домінуванням моха сфагнума та характерними «північними» видами рослин, пристосованими до більш суворих умов, наприклад, журавлиною або росичкою.
Текст та фото Олега Години
Поверхня здається досить твердою, але це дуже хибне враження (див. наступне фото)
