Районний центр Косів розташований у південній частині українського Передкарпаття на берегах річки Рибниця. Географічно це вже не Гуцульщина, але здавна Косів був чи не головним торговим осередком Гуцульщини, адже лежав на перетині основних шляхів, які сполучали Карпати з Галичиною та Поділлям. Нині кількість населення міста становить трохи більше 8 тисяч осіб. Хоча розмірам „білого дому” Косова могли б позаздрити і значно більші міста.
Косівські сувенірні крамниці
У Косові є невеликі приватні музеї та хати-сувеніри)
Центральна частина Косова
Косів – неофіційна столиця карпатських сувенірів. Сувенірний ринок, який працює лише по суботам (починаючи з трьох годин ночі), є чи не найбільшим в Україні. А сувенірні крамниці тут майже на кожному кроці. І майже всі автентичні карпатські сувеніри, що продаються на ринках України, пройшли через косівський ринок, і вироблені або на Косівщині, або на прилеглих гірських територіях.
У радянські часи Косів вважали містом мільйонерів. Тут процвітали мистецькі промисли, а за вироби можна було отримати непогані грошенята, причому майже без ризику бути покараним за „нетрудові доходи”.
Офіційно мистецькі промисли у Косові почали розвиватись ще в часи Австро-Угорщини. У 1850 році у містечку, яке було тоді центром повіту, було створено ткацьке товариство. Пізніше з’явилася ткацька школа. А в першій половині ХХ століття, вже у польські часи, Косів став центром килимарства.
В радянські часи у Косові було створено училище декоративно-прикладного мистецтва, яке нині трансформувалося в інститут.
З трьох боків Косів оточують мальовничі передгір’я Карпат. Це сприяє його розвитку як курортного центру. Сюди щорічно приїздять тисячі відпочивальників. І так було здавна, адже становлення Косова як курорту почалося ще у ХІХ столітті. Нині у Косові десятки баз відпочинку, готелів та приватних садиб. Деякі з них мають досить високий рівень і статус. Як от, наприклад, готель-садиба „У Люльки”, де мені довелося ночувати.
Косів вперше згадується в історичних документах під 1424 роком. Правда тоді це було село Косово. Місто ж офіційно виникло у 16 столітті, поряд із родовищем солі. Тоді тут була соляна баня, з якої випарювали сіль. Видобуток солі офіційно припинили аж у 1938 році.
Річка Рибниця
Барельєф радянської доби
Кінотеатр був зведений ще у польські часи
Косівські каплиці
Відбудована після пожежі церква Василя Великого
Дзвіниця церква Василя автентична
В Литовсько-Польську добу Косів вже був містечком. Його доля нічим не відрізнялася від більшості галицьких міст, власниками яких були поляки (хіба що близьким розташуванням гір). Неодноразово його руйнували татари та турки. Але Косів відроджувався. В австрійські часи він став повітовим центром. Українці в той час становили половину населення, а 35 відсотків становили євреї. Не дивно що така значна кількість євреїв зумовила розвиток міста як центру торгівлі.
Більшість старовинних житлових будівель, з тих що збереглись у центрі Косова, свого часу були єврейськими. А ще від євреїв збереглася значна історико-культурна пам’ятка – цвинтар-кіркут. Розташований він у центрі міста, на горі. Зарослий, похмурий але дуже цікавий. Кожний надгробок тут – витвір мистецтва і дуже жаль що ці надгробки потихеньку руйнуються. Поряд з кіркутом колись була синагога. Її розібрали у радянські часи.
Є у Косові дерев’яна православна церква Різдва Івана Хрестителя. Звели її у 1912 році в гуцульському стилі. Нині церква робоча і досить доглянута. Розташована серед цвинтаря, на якому збереглося немало цікавих склепів та надгробків.
Церква Різдва Івана Хрестителя (1912)
Дзвіниця та цвинтар біля церкви Різдва Івана Хрестителя
Церква Різдва Івана Хрестителя відома тим, що в ній у 1990 році прийняв постриг в чернецтво патріарх УПЦ КП – Володимир (Романюк) – той що похований біля Софії Київської.
Іншою святинею Косова була греко-католицька дерев’яна церква Василя Великого, яку звели у 1895 році. У 2009 році ця церква згоріла. Її намагалися врятувати, є навіть відео. Але марно. Зараз церкву відбудували ніби то за старим проектом, але на стару вона вже зовсім не схожа – інші бані, зелена металочерепиця, світле дерево – ну не те.
Є у Косові два костьоли. Один – сучасний, зведений біля інституту декоративно-прикладного мистецтва. Перший католицький храм на цьому місці звели у 1771 році. У 1881 він згорів. Через шість років на його місці звели новий костьол, який простояв до 70-х років минулого століття (був розібраний радянською владою).
Каплиця-костьол на польському кладовищі (1866 р.)
Склепи на польському кладовищі
Новий косівський костьол
Інший косівський костьол стоїть на польському кладовищі. Точніше це велика каплиця, яка виконувала функції головного католицького храму міста до побудови нового костьолу. Каплицю звели у 1866 році, а з 1911-го вона вже діяла як костьол.
Вулицями Косова я блукав цілий день (можна сказати що лише день). Місто дуже сподобалось. Хоча на великий сувенірний ринок мені потрапити не пощастило.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
Єврейський цвинтар
