Жидачів

Районний центр Жидачів розташований на правому березі річки Стрий за 5 кілометрів від впадіння її у Дністер. Вперше згадується у 1164 році під назвою Удеч (Удечів). Городище XI – XIV століття, на якому було розбудовано середньовічний замок, виникло ще в князівський період. Місто знаходилося на внутрішніх і міжнародних торговельних шляхах Галицько-Волинської Русі і було одним з центрів торгівлі підкарпатською сіллю.

Вважається, що замок існував вже близько середини XIV століття, тобто в початковий період утвердження короля Казимира Великого на західноукраїнських землях. Згодом він перейшов у руки угорського монарха Людовика і його залога утримувала фортецю до 1387 року.

У 1393 році отримало Магдебурське право від короля Владислава Ягайла. Замок разом з жидачівською землею надавалися Ягайлом у володіння литовським князям Свидригайлу, Федору Любартовичу та Земовиту Мазовецькому. Після цього в твердині перебували королівські старости, зокрема відомий Ян з Чижова, який у 1448 році видав указ, звертаючись до міщан про добровільну участь в розбудові укріплення. В замку до XVIII століття знаходилися старостинська адміністрація жидачівського повіту і там же зберігалися актові документи гродських та земських судів.

Укріплення знаходилося за містом на горбку висотою понад 20 метрів, довжиною до 100 метрів та шириною близько 20 метрів, який був розділений на 3 частини (можливо, штучно), середня з яких була дитинцем, обведена невисоким валом з північної сторони. Від міста замок відділявся ставком з насипною греблею посередині. На валах була дерев’яна огорожа, житлово-господарська забудова, яка складалася з 4 будівель, каплиця та 4 вежі. У 1767 році замок був вже в руїні, та староста Жидачева Міхал Жевуський мав намір своїм коштом відбудувати та привести в належний стан фортецю. Але задум не був реалізований, і замок зник з лиця землі.

Тут стояв замок:

Перший дерев’яний костел у Жидачеві був вже всередині XIV століття. Навколо нього був розташований цвинтар. У 1387 році король Владислав Ягайло подарував костелу маєток Рогізне, а його брат Свидригайло, який став власником Жидачева у 1403 році, у 1415 році оздобив храм.

Мурований костел збудовано у 1577 році на кошти Миколи Лігензи та освячено у жовтні 1612 року. Костел мав головний вівтар Успіння Пресвятої Діви Марії та два бічні – Різдва і Св. Анни. Храм зазнав пошкоджень під час турецько-татарського (1620 – 1621) та козацького (1649) нападів. У 1676 році король Ян ІІІ Собєський у жидачівському костелі дякував Всевишньому над перемогою над турками під Журавно.

В середині ХІХ століття було збудовано парафіяльний дім, а в 1775 році проводилися реставраційні роботи в храмі. У 1895 році костел зазнав пошкоджень від пожежі і наступного року був відремонтований. У 1933 році костел відреставрували ззовні, а у 1938 році розписали в середині.

У 1941 році німецька бомба зруйнувала парафіяльний будинок. Останній жидачівський парох та група парафіян 1946 року виїхали до Польщі разом з частиною костельного майна. Святинею опікувався о. Ієронім Квятковський, якого у 1947 році було заарештовано. З 1947 року до Жидачева доїжджали священики зі Стрия, і лише 1963 року культова робота храму була припинена. Радянська влада, зваливши з костелу вежу, знищивши вівтарі та заподіявши інших руйнувань, розмістила в ньому склад меблів, а пізніше – автобусну станцію. У місці, де відбувалося поклоніння Святим Дарам, було облаштовано бар, в якому розпивали алкогольні напої. Лише згодом храм перетворили на музей.
У вересні 1989 року храм було передано римо-католицькій громаді. У листопаді того ж року костел було переосвячено під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, а через 10 років було повернено і парафіяльний будинок.

На початку XVIII століття в Жидачеві було збудовано дерев’яну синагогу:

На місці колишнього єврейського кіркуту в наші дні збудовано капличку, яку добре видно з замчиська:

Джерела:
В. Пшик “Укріпленні міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII – XVIII ст.”.
М. Бучек, І.Седельник “Львівська архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь”.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)     andy_babubudu