Нині це храм Христа Спасителя Християн Віри Євангельської (ця ж протестантська громада займає нині львівський костьол Святого Мартина). Розташований він по вулиці Пекарській під номером 59. Симпатична будівля, хоча й не зовсім шедевр, особливо для Львова. Крім неороманської вежі-дзвіниці нічого особливого. Але більше зацікавила мене не сама будівля, а те що було в ній раніше. Костьол і монастир отців ордену змертвихвстанців (спрощено їх називають воскресинами). Це ж треба – змертвихвстанці (це ж як це російською – восставшиеизмертвых). Одне це слово заінтригувало мене. Відразу спливло питання: „А що ж це за орден такий?”
Виявляється дійсно був такий орден. І назва виявляється не така вже й дивна, адже воскресіння польською мовою – zmartwychwstanie. Заснований орден був поляками у Парижі, у 1836 році. Засновниками були досить відомі релігійні та громадські діячі Петро Симоненко (не той що комуніст) та Богдан Янський. До ордена мали відношення Адам Міцкевич та Микола Гоголь. Активним його членом був Володимир Терлецький – священнослужитель та публіцист, який спочатку був римо-католицьким священником, потім, із дозволу Папи, перейшов у греко-католицизм, боровся за наближення греко-католицьких обрядів до православних (в першу чергу їх очищення від латинських традицій). Не дивно, що Терлецького не сприйняла проримська австрійська влада. Він іммігрував до Росії, прийняв православ’є й помер у ранзі православного архімандрита.
Лідер змертвихвстанців Богдан Янський був другом Адама Міцкевича. Видатний польський поет часто гостював на римській віллі княгині Зінаїди Волконської (непоганий такий палацик мала княгиня). Тут же часто гостював і Микола Гоголь. Міцкевич і Волконська (яка прийняла католицтво) намагалися навернути Гоголя до своєї віри. Невдало, але над соціальним сприйняттям релігії задуматись заставили. От таке відношення до ордену мав Гоголь. А от Міцкевич був дійсно тісно пов’язаний із змервихвстанцями (спробуй вимовити). Існує гіпотеза що він взагалі був натхненником створення ордену, й що кандидатуру Богдана Янського запропонував саме він.
Поляки тривалий час виношували ідею створення специфічного соціально-католицького ордену – організації, яка б пожвавила життя поневоленої Польщі, та земель, які поляки вважали своїми (в тому числі й Галичини). Орден було офіційно затверджено Римським Папою Левом ХІІІ. З Парижу його керівництво перебралося до Риму. Офіційним керівником ордену був Петро Симоненко, але поряд із ним, головним ідеологом був Богдан Янський. А ідея була ось яка – впровадження християнських принципів в усі сфери життя. Ця ідея повинна була згуртувати поляків римо-католиків та українців греко-католиків. Відповідно орден змертвихвстанців повинен був стати головним у Польщі та Галичині. Втілення християнських принципів у політику, творчість, літературу, науку, в робітниче середовище, закладання нових християнських звичаїв у приватне життя, гігієну, поведінку і стосунки – такими були центральні ідеї ордену змертвихвстанців.
Не дивно що наскільки ідейно та пасіонарно заряджений орден дістався до Львова – тодішньої столиці Галичини. Отці ордену заснували тут свій монастир у 1874 році. Відразу почалося будівництво комплексу на вулиці Пекарській. Перший проект розробив архітектор Богдан Ростковський. У останні два десятиліття ХІХ століття монастир добудовувався за проектом Альбіна Загурського. Головний вівтар виконали архітектор Ян Томаш Кудельський і скульптор Петро Гарасимович.
Церква Христа Спасителя (1874 р.) на початку ХХ століття (фото з сайту “Фотографії старого Львова“) та на початку ХХІ століття
У 1932 році Ян-Казимир Смучак розписав приміщення храму. А у 1939 році прийшла радянська влада й закрила монастир. До 1941-го в його приміщеннях містилася частина підпільної архієпископської Духовної семінарії латинського обряду. Після війни обитель перетворили на склад Окружного військового шпиталю.
На початку 90-х років минулого століття головну святиню змертвихвстанців в Україні передали протестантам із Союзу Християн Віри Євангельської. Вони провели ґрунтовний ремонт храму й у вересні 1994 року освятили. Відтоді тут церква Христа Спасителя.
P.S. Звичайно у тексті було б простіше користуватися адаптованим терміном „воскресини” (або „воскресенці”). Але „змертвихвстанці” якось цікавіше.
Текст та фото Романа Маленкова
