Серед українських православних храмів найбільше присвячених Покрові Пресвятої Богородиці. Срібло за очільником небесного війська архистратигом Михайлом. А от бронзу скромно утримує Миколай Чудотворець. Цей святий, який був єпископом у місті Міра у провінції Лікія (нині це місто Демре у турецькій Анталії), прославився своїми дивами та добрими справами і став прообразом Санта Клауса. Він був покровителем дітей, моряків і студентів. А ще він вважався головним патроном торговців. Тому й не дивно, що серед кількох десятків храмів торгової частини Києва – Подолу, найбільшу шану віддавали Святому Миколі. Торгівці Подолу збудували для свого покровителя немало храмів, але збереглися лише три (не рахуючи сучасного храму Миколи Чудотворця на воді). Навіть два храми й дзвіниця третього. Але дзвіниця настільки масивна, що може розглядатись як окремий храм.
Подільські храми Святого Миколая присвячувались одному святому, але мали різні побутові назви: Миколи Доброго, Миколи Набережного й Миколи Притиска. Із часом серед народу укорінилася думка, що це все різні Миколи, притому з українським (козацьким) корінням. І якщо Добрий і Набережний – досить зрозумілі для Подолу персонажі, то походження Притиска згубилося десь у віках.
Існує декілька версій походження назви Притиска. Одна з них пов’язана із притикою (причалом) у гавані, що існувала в гирлі річки Почайни. Ще в давньоруські часи там стояла дерев’яна церква в ім’я покровителя купців, торговців і моряків Миколая. Ця назва поступово перейшла до сучасного храму. Інша версія більш романтична і фантастична. Вона пов’язана із легендою, яка розповідає про злодія, який пробрався у храм і був притиснутий великою іконою Миколая. Микола притиска злодіїв.
Церква Миколи Притиска у ХІХ ст.
Церква Миколи Притиска у 1946 р. Із колекціїї К.П.Козлова, фото з Центрального архіву кінофотодокументів ім. Пшеничного.
Церква Миколи Притиска у 2011 р.
План церкви
Сучасна церква Миколи Притиска – синтез українського бароко та історизму. На мою думку, це найгарніший та найцікавіший храм Подолу. Збудували його між 1695 та 1707 роками на місці однойменної дерев’яної церкви, зведеної у 1631 році на кошти київського міщанина на прізвисько Залізний Гріш.
Церкву збудували у стилі українського бароко (навіть для доби бароко ця споруда вважається досить рідкісною). Ззовні вона дивує своєю розкішною простотою. Хрестоподібний у плані об’єм з однією банею нагадує кращі зразки дерев’яних козацьких храмів.
У 1718 році церква сильно постраждала від пожежі, але була відновлена. У 1789 році до неї прибудували дзвіницю із теплою Стрітенською церквою. Добудови були вирішені у формах історизму наближених до бароко.
У 1811 році на Подолі сталася жахлива пожежа. Усі дерев’яні будівлі згоріли, а кам’яні були сильно пошкоджені. Не оминуло це лихо і церкву Миколи Притиска. Але відносно швидко знайшлися кошти на ремонт храму і церкву до 1819 року відновили. Реставраційними роботами керував відомий архітектор Андрій Меленський. Честь йому і хвала, що відновив він храм у формах українського бароко, а не почав плазувати перед єпархіальною владою, яка забороняла національні форми в культовій архітектурі.
У 1830-х роках у нижньому ярусі дзвіниці пробили аркові отвори, а навколо звели одноярусну прибудову із тамбуром та додатковим приміщенням теплої церкви.
У другій половині 19 століття до церкви прибудували кілька вхідних тамбурів та каплицю на честь порятунку імператора Олександра ІІ. Всередині, під орудою видатного архітектора Володимира Ніколаєва спорудили чотири кахляні печі, які до нашого часу не збереглися.
Розписи храму не утворюють стилістично єдиний комплекс зображень, а складаються з фрагментів і окремих композицій різних періодів. Тут є живописні фрагменти датовані 18 століттям, а є розписи 90-х років минулого століття. Історичні документи ж, подають інформацію про художнє оздоблення храму починаючи із 1833 року. Того року, відбувся капітальний ремонт храму після якого храм розписував художник О.Суховєєв. Він із помічниками створив 14 сюжетних композицій на стінах і склепіннях храму.
У 1887 році живопис храму був поновлений. Цим займалась артіль малярного майстра П.Давиденка. Ймовірно, саме тоді остаточно сформувалася стилістика головних композицій храму.
Часто потрапивши у православний храм відчуваєш себе у оформленій яскравими кольоровими малюнками книзі. У церкві Миколи Притиска відчуваєш себе відразу у кількох книжках, адже живопис тут дійсно різностильовий (це видно навіть мені, профану у церковному живописі).
У 1934-1935 роках у храмі Миколи Притиска правив служби Іван Павловський – відомий діяч та архієпископ Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Після ліквідації УАПЦ він шість років був митрополитом Харківським та всіє Русі (виявляється, була й така митрополія) новоствореної Української православної церкви (із 1930 по 1936 рр.). У 1934 році, після переводу столиці із Харкова, Павловський переїхав до Києва. Тут кафедральним храмом митрополита стала церква Миколи Притиска. Але не надовго, адже у 1935 році храм закрили. А через рік Павловського заарештували (в черговий раз). Сталося це у Білгородській області. Там митрополита і розстріляли. Де його могила – до сих пір не відомо.
Після 2-ї світової війни церква Миколи Притиска (відкрита німцями в період окупації) перебувала в аварійному стані. У 1950 році її в черговий раз закрили, а у 1956-57 роках були здійснені протиаварійні роботи.
У 1982 році почалася масштабна реставрація церкви, під час якої, у 1983 році обвалився південно-західний пілон із частиною стін та бані храму. У зв’язку із цим були проведені додаткові роботи і до кінця 80-х років минулого століття храм відновили. А у 1990 році його передали православній громаді. Нині він перебуває у підпорядкуванні УПЦ КП.
Храм розташований за адресою вул. Хорива, 5-а. Це практично в центрі Подолу, за кілька сотень метрів від Контрактової площі.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використано: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Том 2. – Київ: Головна редакція зводу пам’яток історії та культурі при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1999.
У 1934-1935 рр. у церкві Миколи Притиска проводив служби митрополит Іван Павловський
