Практично на половині дороги зі Львова до Жовкви розташовується селище (а колись місто) Куликів, яке давно відоме своєю ремісничою продукцією. Мало хто не чув (чи то пак не споживав) куликівську ковбасу, якою містечко славиться вже не одне століття. Мабуть, менше людей знають про такий факт, що свого часу саме у Куликові випікали хліб для Львова, а згодом найвідоміша львівська пекарня звалася Куликівською. Проте зараз мова піде не про гастрономію. Історію містечка теж залишимо на майбутнє, а сьогодні зупинимось на найстарішій архітектурній пам”ятці Куликова – костелі св. Миколая. Оскільки на наших теренах не часто можна зустріти старі готичні храми, то вже тільки завдяки цьому варто подивитись на нього.
Знайти храм зовсім неважко, адже розташований він у самісінькому центрі. А їдучи зі Львова до Жовкви, не помітити його просто неможливо, бо стоїть він при дорозі, та ще й поруч з поворотом.
Відомо, що перший костел у Куликові було збудовано ще в далекому 1399 році. До речі, саме згадка про костел є першим письмовим документом про містечко, і тому офіційно роком заснування Куликова вважається 1399 рік. Цей документ говорить, що галицький архієпископ Якуб Стрепа закріплює земельний наділ за куликівським костелом. Той храм був центром парафії. Оскільки костел був дерев”яним, то довго він не простояв. У 1538 році на його місці будується новий мурований оборонний костел св. Миколая. Храм було зведено в стилі пізньої готики, а фундатором будівництва став тодішній власник Куликова Микола Гербурт Одновський. У 70-80 роки ХVI століття до костелу було прибудовано дві симетричні каплиці.
У 1761 та 1821 костел переживав пожежі, після чого неодмінно відновлювався. Також реставраційні роботи у храмі проводились у 1854 і 1926 роках. Після Другої світової війни костел було закрито і перетворено на склад пекарні. У 1990-х роках храм віддали греко-католикам, а у 2000 році повернули римо-католицькій церкві, коштами якої і було проведено ремонт.
На жаль, всередину мені потрапити не вдалось, тому фотографій інтер”єру в мене поки що нема.
Автор текста та фото Роман Бречко rbrechko