Носівка – районний центр. Кількість населення – 19,5 тис. мешканців. Носівка розташована на річці Носівочка.
Вперше поселення із назвою Носів зустрічається в Іпатіївському літописі під 1147 роком. Як і більшість поселень Чернігівщини, Носів був знищений військами хана Менгу і відродився вже із назвою Носівка. Ймовірно це сталося у XIV столітті.
У XVІІ столітті Носівка деякий час була центром староства. У 1648 році у містечку була організована козацька сотня, яка увійшла до складу Ніжинського полку.
Троїцька церква.
Носівка часто змінювала власників. Останніми були представники графського роду Мусіних-Пушкіних, а до них містечком володіли Безбородьки.
Головною пам’яткою Носівки є Свято-Троїцька церква. Збудували її у 1765 році ніжинські майстри на замовлення священика Лукашевича. І знову бачимо храм тетраконхового типу. Правда простоту церкви прикрасили барочними спареними колонами на кутах. Подібні прикраси у XVІІІ столітті вважались елементами палацової архітектури.
За час свого існування Троїцька церква кілька разів добудовувалася. Останню добудову здійснили вже у ХХІ столітті. Нею став довгий ганок, який значно зіпсував загальний вигляд церкви.
На церковному подвір’ї розташована цікава дзвіниця. Ця споруда має нехарактерні для архітектури Лівобережжя готичні архітектурні риси.
В центрі міста є ще одна цікава пам’ятка – будівля колишньої земської лікарні, яка розташована на території лікарні нинішньої – районної. То модерновий і дуже цікавий корпус, і радимо хоч на хвилинку зупинитись біля нього.
Земська лікарня.
У Носівці є ще одна церква – Миколаївська. Знайти її не дуже просто, адже, якщо Троїцька церква розташована у центрі міста, то Миколаївська на його північній околиці – від центру потрібно їхати близько шести кілометрів на північ – отака Носівка довга, як для містечка із менш ніж 20-тисячним населенням. Миколаївську церкву збудували у 1834 році – це типовий класизизм. Наприкінці 19 століття до храму прибудували двоповерховий корпус, зведений у стилі цегляного модерну, типу історизм – схоже на неовізантійські форми, а загалом нагадує монастирі західної України, адже для Лівобережжя абсолютно не характерно прибудовувати такі великі корпуси до храмів. Ймовірно, це була велика церковно-парафіяльна школа, або навіть училище.
Фото та текст Романа Маленкова
