Відвідуючи Львів я зрозумів, що для його мешканців собор Святого Юра – це щось більше ніж просто храм. Це ціла епоха в житті Львова. Хоча мене значно більше вразив храм Святого Андрія в колишньому монастирі бернардинів. Але смаки – особиста справа кожного. Можливо я ще не «доріс» до осягнення величі головного храма львівських греко-католиків, тому й не ставлю його на перше місце в особистому рейтингу. Та в десятку кращих храмів Галичини він потрапляє твердо.
Собор Святого Юра (1744-1764 рр.)
Собор Святого Юра – багатовікова резиденція греко-католицьких архієпископів та патріархів. Нині він передав естафетну паличку патріаршого собору у Київ, до новозбудованого Воскресенського собору, але своє значення центру української греко-католицької церкви не втратив.
Більшість фахівців вважають собор Святого Юра – найкращим бароковим храмом Львова, вершиною барокового мистецтва столиці Галичини. Не буду з ними сперечатись, мабуть, вони праві. Це дійсно глиба, споруда-підручник, який наживо демонструє яким воно має бути справжнє європейське бароко. І як гармонічно його потрібно вписувати у ландшафт, а це теж досить важливо, адже розташування собору на високому пагорбі підкреслює його велич.
Ярмарок біля собору Святого Юра. Антоній Лянге. Літографія Кароля Ауера (сер. ХІХ ст.)
Собор Святого Юра. Літографія Кароля Ауера (сер. ХІХ ст.)
Собор Святого Юра у ХХІ столітті
Будувався собор протягом двадцяти років (1744-1764 рр.). Ініціатором будівництва був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький. Керував будівництвом архітектор Бернард Меретин.
Атанасій Шептицький помер через два роки після початку будівництва. Всі фінансові зобов’язання лягли на плечі його племінника – нового львівського єпископа та київського митрополита Льва Шептицького. На честь небесних покровителів двох фундаторів собору із роду Шептицьких геніальний Іоан Георг Пінзель створив скульптури святих Лева та Атаназія. Вони й нині здіймаються над входом до храму (оті два похмурих худих бородатих діди, які видалися мені втіленням іспанської інквізиції). А ще Пінзель для собору Святого Юра, на прохання Бернара Меретина, профінансоване канівським старостою Миколою Потоцьким, створив один з найбільших своїх шедеврів – фігуру Святого Юрія, який вдало розправляється із лиховісним змієм. От тільки жалко, що встановили її так високо – без бінокля добре і не роздивишся.
Головний творець собору, архітектор Бернард Меретин помер у 1759 році. Добудовувати храм доручили архітектору та скульптору німецького походження Клеменсу Фесінгеру. Він прекрасно справився із своєю задачею, хоча й замінив деякі деталі первісного проекту.
Святі Атаназій та Лев. Роботи Іоана Георга Пінзеля
Юрій Змієборець. Робота Іоана Георга Пінзеля
Собор освятили у 1764 році, але оздоблювальні роботи тривали ще вісім років. Одночасно відбувалося будівництва палат митрополита та високих мурів з в’їзною брамою. А вже у 19 столітті поряд із собором звели капітульні будинки та дзвіницю.
Історики стверджують, що храм на Святоюрівській горі існував ще з 14 століття, а ще раніше тут була печера, в якій жив та молився чернець Василь. В 15 столітті (а можливо й раніше). На горі навколо храму виріс цілий монастир. В його покоях у 1648 році мешкав сам Богдан Хмельницький. Тут він навіть приймав польських послів. Але від того монастиря нічого не залишилося, тому на його місці звели новий комплекс.
Собор Святого Юра неодноразово реставрувався. У 19 та в 20 століттях його внутрішнє оздоблення доповнювалося новими розписами знаних художників. Останній раз це відбувалося у 1942 році (тоді у Львові панували німці).
1946 року радянська влада передала головну святиню забороненої греко-католицької церкви Російській православній церкві. Повернули його греко католикам лише у 1990 році.
Палати архієпископа
Собор Святого Юра весь період свого існування був символом українського Львова. Римо-католики (поляки та австрійці) недолюблювали цей величний храм, але нічого не могли вдіяти. Та я не буду зайвий раз повторювати те, що вже неодноразово розписано-переписано в Інтернеті. Хочу лише зазначити, що я не знаю жодної людини, якій би цей собор не сподобався. За розкішністю та помпезністю він мені нагадує Андріївську церкву у Києві. Але ж та будувалася коштом імператриці, а цей храм зводили на кошти релігійної громади меншості мешканців Львова. Андріївська церква майже ніколи не функціонувала, як храм, тоді як собор Святого Юра – беззаперечна святиня, особливий статус якої підтвердив Римський Папа Іван-Павло ІІ, який зупинявся у палатах собору під час свого візиту до Львова.
Текст та фото Романа Маленкова
