Українське село. Етно-комплекс знаходиться в Київській області недалеко від села Бузова біля траси Київ-Житомир за 15 км від Києва. Досить затишний церковно-етнографічний комплекс із цікавими спорудами та інтер’єром в українському національному стилі. Щоб фотографувати та знімати відео треба домовлятись з директором. Без власного авто з Києва можна добратись на автобусі №773 Київ-Миколаївка який відправляється від станції метро “Святошин”. Комплекс придставлений як музей під відкритим небом який складається з історико-етнографічних областей: Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Південь, Карпати . Кожна область представлена своїми особливостями житла, інтер’єру, побуту.
Середня Наддніпрянщина. Хата яка зводилась в ХІХ столітті, зрубна, дерев’яна з п’ятидільним плануванням. Привезена з Полтавської області Зіньківського району села Пишненки. Біля хатини знаходиться невеличкий ставочок, який гарно вписується в оформлення композиції.
Слобожанщина. Хата із Луганської області Новоайдарського району села Колядівка. Це один із кількох регіонів України, що утворився на роздоріжжі Дикого степу, між політичними кордонами трьох держав — Росії, Речі Посполитої (Польщі) та Кримського ханства протягом XVII—XVIII ст.
На Слобожанщині будували дерев’яні хати, зрідка стіни виплітали з хмизу й обробляли глиною, а в деяких місцевостях складали з каменю. Стіни обов’язково клинцювали (забивали клинці) і закидали глиною з половою, а потім білили. Дахи вкладали соломою. Краї стріхи відводили від стіни і спирали на вінця, які підтримувалися стовпчиками. Завдяки цьому хати набирали більш привабливої оригінальної форми. Планування хат було різноманітним: двокамерні (з житлового приміщення і сіней), трикамерні (два житлових приміщення, розділені сіньми). Рідко траплялися хати з житловим приміщенням, сіньми і коморою.
Поруч з хатою знаходиться гуральня для тих хто не знає що це – приміщення де, переважно євреї, займались виготовленням та збутом горілки, наливок, настоянок, пива та інших хмільних напоїв.
Полісся. Хата з традиційним інтер’єром для Житомирського Полісся кін. ХІХ поч. ХХ століття. Хата дерев’яна, зрубна тридільна (хата, комора, сіни). Перевезена з Житомирської області Коростишівського району села Дідковичі. Також Полісся тут представляє колодязь “журавель” чи бурта як ще його називають в деяких областях України. Для бортництва тут є борті досить оригінальні.
Поділля. Хата досить гарно виглядає розписана в квітах та в пташках. В конструкції будівель цих районів у другій половині 19 століття переважав каркас з заповненням його деревом та глино-соломою з наступною обмазкою та побілкою. Особливістю подільської народної архітектури є широке застосування в декорі поліхромних розписів, підводок, кольорового пофарбування стін як житла, так і господарських будівель. Тридільна споруда (хата-сіни-хата). Поруч з хатою знаходиться клуня в якій можна молоти хліб, а поруч з клунею цікавий курник, який по формі схожий на велеитеньського гриба мутанта тільки капелюх з соломи.
Курник
КлуняПівдень. Найстаріша хата комплексу 1823 року саме з півдня, хоча із Полтавської області Миргородського району села Єрки. На мій погляд це не є достеменним півднем України там всеж таки інші особливості. Тим паче Полтавська область аж ніяк не входить до Півдня України. Хата глинобитна підпорах, покрита соломою. Має трикамерне планування (хата-сіни-комора). Також південь представлений кузнею, гончарнею, оборігом та шопою. Оборіг – це повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна. Шопа (сарай) будівля для техніки та знаряддя праці.
Карпати Складний гірський рельєф, суворі кліматичні умови, велика кількість опадів з різкими холодами, заметілями і гострими вітрами впливали на формування і планування житла та вигляду гуцульських садиб. Хата зрубна збудована із смереки та ялиці. Хата перенесена з гір на Верховинщині, ретельно відреставрована та встановлена під Києвом. Вертеп невеличкий будиночок який стоїть поряд з гуцульською хатою теж представляє етно регіон Карпати.
Самою примітною спорудою етнографічному косплексі є Храм Святого Великомученика Дмитрія Солунського. Храм діючий збудований з смерекових колод. Має будову восьмикутної ротонди. Верхній купол не підпирається в наслідок цього в церкві більш просторо.
На території кмоплекса знаходяться інші споруди: дзвіниця, грот, альтанки, парафіянська школа та ін. Для комфорту туристів є сучасний готель та етно ресторан-колиба “Поїхали!”. Як і в інших етнографічних музеях проводяться різні свята ( етнічні, церковні),майстер-класи, весілля, корпоративи. В сувенірній крамниці можна придбати різноманітні вироби народних майстрів.
Текст та фото Маленкова Ростислава
