Хирів

Навряд чи можна знайти на Львівщині куточок цікавішій і загадковіший за Старосамбірщину. Мова не лише про кількість пам’яток, але й про їх якість (якщо це слово доцільне, звичайно). Додатковий інтерес до району у туриста стимулює невивченість цілого ряду пам’яток, обмеження джерел інформації про них. Одним з прикладів такого малодослідженого мандрівниками куточка є містечко Хирів.

За період своєї більш ніж шістсотрічної історії Хирів нічим особливим не виділявся. Тут не було ні  замку, ні оборонних дворів, ні визначних культових чи цивільних споруд. Саме тому, напевне, дослідники старовини Орест Мацюк і Володимир Пшик, які в своїх джерелах докладно описують історію і памятки чи не кожного села Старосамбірщини, а про місто Хирів не згадують взагалі. А місто, між іншим, дійсно було маловідомим і незначним навіть на фоні навколишніх сіл. І так було, поки не настав кінець ХІХ століття. В місті з’явився величезний комплекс єзуїтського колегіуму і необґрунтовано велика споруда залізничного двірця.

Перша письмова згадка про Хирів відноситься до 1374 року. Магдебурзьке право він отримав у 1528 році. Рамо-католицька парафія була заснована трьома роками пізніше. В той період власником Хирова був Андрій Тарло. На початку XVIII століття місто належало Йосипу Мнішеку. Сьогодні населення Хирова складає всього 4,5 тис. мешканців.

У 1883 році на південній околиці Хирова розпочалося будівництво комплексу кляштору (монастиря) і конвікту (колегіуму) єзуїтів. 1 вересня 1883 року було освячено перший наріжний камінь. Повністю будівництво було завершено у 1906 році.

Триповерхові будинки конвікту важко віднести до якогось архітектурного стилю, хоча, безумовно, тут домінує неоренесанс. Корпус келій завершує необароковий аттик.

Північно-східна частина комплексу завершується монастирською каплицею, збудованою і освяченою у 1906 році.

Комплекс конвікту з боку парку:

В радянські часи на території колишнього єзуїтського конвікту розмішувалася військова частина. Сьогодні комплекс передано православним. Йде активна розбудова монастиря.

Друга за значущістю споруда Хирова – залізничний двірець, збудований, очевидно, на зламі ХІХ – ХХ століть. Важко сказати, навіщо для такого маленького містечка було будувати такий великий вокзал? Напевне, керувалися думкою “якщо є непомірно великий єзуїтський колегіум, то вокзал має не поступатися йому”. Насправді, залізничний вокзал у Хирові не поступається за розмірами вокзалам більшості обласних центрів України.

Для підсилення враження про вокзал додам ще два факти:
1. Вокзал в Хирові не один, є ще другий, який мало поступається за розмірами вокзал “Хирів-Посада” (про нього буде пізніше).
2. Через Хирів на добу проходить всього два поїзди. Обидва – приміські і складаються з двох вагонів.

Тепер перенесемося до центру міста. Традиційно, центром є Ринкова площа, на якій раніше стояла ратуша. Ратуші вже давно немає, а от забудова Ринку частково збереглася.

Сама площа, до речі, дуже охайна.

В північно-східному куті площі розташовано костел Св. Лаврентія. Перший костел у Хирові, який був дерев’яний, було збудовано у 1531 році завдяки власнику міста Андрію Тарло. У 1642 році вам мав два вівтарі – головний та новий бічний з Образом матері Божої. У другій половині 40-х років костел згорів, а на його місці спорудили невелику капличку з вівтарем зі скульптурою Божої Матері з Дитятком та дерев’яною дзвіницею.

У 1710 році на кошти власника міста Йосипа Мнішека постав мурований костел, збудований парохом о. Іваном Фабіянковським і освячений під титулом св. Лаврентія. Костел мав два вівтарі. У 1795 – 1796 роках храм відремонтували і добудували, а на початку ХІХ століття дерев’яну дзвіницю замінили мурованою. У 1859 році було проведено ґрунтовний ремонт, під час якого було встановлено новий головний вівтар та оновлено бічні вівтарі. під час розбудови 1910 – 1912 року з’явилася вежа, каплиця Пресвятого Серця Господнього та чотири нові необарокові вівтарі з дуба.

У 1945 році храм закрили, перетворивши його на склад. З 70-х років використовувався, як будинок культури, до костелу добудували будинок музичної школи. тільки декілька років в костелі відновлено богослужіння.

Трохи осторонь від колишньої Ринкової площі знаходиться костелоподібна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Парафіяльна церква у Хирові існувала вже у 1507 році. У 1514 році вона отримала ерекційну грамоту від Андрія Щекаровича, хорунжого львівського. Попередня дерев’яна церква св. Миколи, збудована на початку XVIII ст., була розібрана у 1846 р. На її місці у 1846 – 1847 pp. зведена теперішня мурована, терезіанського типу, двосхилий дах якої над західним причілком вінчає одноярусна восьмигранна у верхній частині вежа, вкрита банею з ліхтарем і маківкою. У 1882 р. пожежа, що знищила місто, сильно пошкодила церкву, яку відновили у 1884 р. У 1922 р. храм відреставрували.

В центрі місто зберігся ряд старих будинків.


У 1908 – 1909 році у передмісті Посада-Хирівська на цвинтарі отцями-єзуїтами збудовано і освячено каплицю Собору св. Івана Хрестителя. Сьогодні вона також використовується православною громадою.


У 1910 році поруч постала не одна невелика, прямокутна в плані каплиця. Вона вкрита двосхилим дахом з ліхтарем і маківкою на гребені. По другій світовій війні не була зачинена, але використовувалася лише для відправи похоронів.

Надгробки на цвинтарі:

І на прощання, що один обіцяний вокзал в Хирові – Хирів-Посада. Тут два рази на день зупиняється поїзд з двох вагонів, що курсує до Нижанковичів і обратно.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)     andy_babubudu