Село Білогородка розташоване за 13 км на південний захід від Києва. Засноване у 990 році (літописний Білгород). Має сільську раду. Кількість населення – близько 6000 чоловік.
3d-панорама: Краєвид від городища літописного Білгорода (180)
|
Церква у Білогородці споруджено на місці (хоча це якщо вірити припущенням), де в давнину стояв Собор Святих Апостолів. Фото Романа Маленкова
А ось що пише путівник: Дванадцять маршрутів Київщиною. – К.: Грані-Т, 2008. Автори: Роман Маленков та Олег Година.
Дзвіниця |
“Із Боярки вирушаємо до села Білогородка, яке є одним з найстаріших на Київщині. На місці сучасної Білогородки раніше стояло місто Білгород, засноване князем Володимиром Великим у 990 році (деякі дослідники називають значно давніший період). Це був головний і найпотужніший форпост на шляху до Києва, який повинен був першим приймати удари войовничих печенігів. Місто оточили величезними валами, на яких звели масивні дерев’яні стіни. До прийняття Володимиром християнства тут розміщувався один з княжих гаремів (князь тримав у Білгороді 300 наложниць). 992 року в місті заснували єпископську кафедру, а у 1144-му – звели кам’яний собор Святих Апостолів. І кафедра, і собор проіснували до татаро-монгольської навали.
В часи князя Володимира Великого кордон між Київським та Древлянським князівствами проходив по річці Ірпінь. Князь Олег Віщий ще на початку Х століття підкорив древлян, але довгий час вони бунтували проти київських князів. Антагонізм між князівствами був подоланий лише після того, як у 990 році Володимир посадив свого сина Святослава намісником у древлянських землях. На думку багатьох істориків (наприклад, академіка Б.Рибакова), саме Білгород став новою столицею древлян.
Полчища Батия у 1240 році зруйнували Білгород. Нині про це літописне місто нагадує величезне городище Х-ХІІІ століть, оточене кількома рядами валів. Воно розташоване у західній частині Білогородки на високому правому березі Ірпеня. Площа городища 110 га, це одне з найбільших городищ княжої доби в Україні. Відродився Білгород наприкінці ХІІІ століття. А у 1320 році поряд з містом відбулася битва, яка поклала край існуванню Київського князівства та стала початком кінця золотоординської держави. Тут, на березі Ірпеня, татарське військо у союзі з нечисленними полками київського князя Станіслава, намагалося зупинити литовсько-жмудсько-руську армію князя Гедиміна. Але нічого у них не вийшло…
Літописний Білгород поступово перетворився у містечко Білогородка. У ХІХ столітті через нього проходив Житомирський поштовий тракт, але після відкриття шосе Київ-Брест Білогородка залишилась в стороні від важливих торгових шляхів.
1667 року, після Андрусівського миру, поряд з Білогородкою пройшов кордон між Росією та Польщею. Містечко стало прикордонним і почало розростатись на захід. Західне передмістя у ХVІІІ столітті належало князю Гнату (Ігнатію) Шуйському. На честь князя воно почало називатись Гнатівкою. Поступово Гнатівка заселилась євреями (у 1861 році тут мешкало 500 чоловік, з яких 400 були євреями) і перетворилась на значний торговий осередок.”
Фото Романа Маленкова