Здавна землі на південь та південний захід від Києва належали великим монастирям. Від Дніпра і до Василькова простягались землі Києво-Печерської лаври. Північніше лежало село Михайлівська Борщагівка – до Липового Скитка це була територія Михайлівського Золотоверхого монастиря. Північно-західну територію займав Софійський монастир, і тут лежало село Софіївська Борщагівка. В 17 столітті Софіївський віддав частину своїх земель «у милостиню, на пропитаніє» римо-католицькому Петропавлівському домініканському монастирі (він зник ще у 17 століття) і тут виникло село Петропавлівська Борщагівка. Південніше від Петропавлівської лежала Микільська Борщагівка – власність зруйнованого комуняками Микільського монастиря, а ще південніше розташовувались землі села Братська Борщагівка – зрозуміло, що це був шмат знищеного більшовицькими вандалами Братського монастиря. Ось тут, між 1632 та 1657 роками і виникла церква Живоносного Джерела.
Братська Борщагівка утримувала Києво-Могилянську академію, створену на базі школи Братського монастиря, тому тривалий час церквою опікувався цей навчальний заклад. До парафії храму входило три села: Братська, Софіївська і Микільська Борщагівки. У 1679 році більшість мешканців цих сіл були примусово виселені, згідно з наказом гетьмана Івана Самойловича. Церква Живоносного джерела занепала.
Братська Борщагівка відродилася у 30-ті роки 18 століття. Тоді постало питання про будівництво нової церкви на місці старого храму. Дерев’яний храм (перший теж був дерев’яним) звели у 40-ві роки 18 століття. І знову його присвятили Живоносному Джерелу.
Живоносне Джерело – легендарний потічок із цілющою водою знайдений візантійським імператором Левом І недалеко від Константинополя. Сталося це десь між 457 і 473 роками нашої ери. Імператор прогулювався одним із своїх садів і побачив злиденного напівживого, сліпого чоловіка, який помирав від спраги. Ну тут же імператору явився образ Божої Матері, який вказав де джерело, щоб напоїти чоловіка. Лев джерело знайшов, напоїв сліпого, той вилікувався і прозрів. Над джерелом імператор збудував храм, який назвали Храмом Живоносного Джерела. Пізніше його зруйнували турки, потім його знову відродили…
Дерев’яний храм Живоносного Джерела у Братській Борщагівці став духовним центром. Біля нього у 19 столітті відкрили парафіяльну школу, збудували велику каплицю над колодязем. Лаврентій Похилевич вказує, що на місці колодязя стояв перший храм. Вода з цього колодязя вважалася цілющою, тому сюди, на прощу йшла велика кількість паломників. У 1840 році під церкву підвели фундамент.
У 1866 році парафія ікони Живоносного Джерела (ікона стояла у храмі) налічувала понад 1200 осіб, і невеликий дерев’яний храм перестав вміщати всіх охочих помолитись тут. Постало питання будівництва нової, мурованої церкви, яке почали у 1866 році. Освятили її у 1872 році.
Храм збудували у псевдо візантійському стилі. Він був хрещатим в плані й мав нетиньковані ззовні, цегляні стіни «під розшивку». Це був ранній варіант «цегляного модерну». Храм завершував один великий купол, на фасаді ж спорудили п’ять невеликих декоративних бань.
Після приходу совєтів, у 1922 році храм відійшов до Української Автокефальної Церкви. Його навіть відвідував легендарний митрополит Василь Липківський. Пізніше УАПЦ заборонили, більшість її священиків репресували, а храм Живоносного Джерела передали Московській патріархії. Він працював до 1935 року, а потім його закрили до 1941 року, коли в Київ прийшли нові окупанти – німецькі. В період із 1936 по 1941 роки намісний образ Живоносного Джерела було втрачено, тому у 1941 році храм освятили на честь ікони Казанської Божої Матері. Працював він до 1968 року. Потім його закрили остаточно. Будівлю передали на баланс Центрального парку культури та відпочинку, який вирішив влаштувати у ній клуб. Верхи знесли, зруйнували парафіяльне училище, яке стояло тут з початку 20 століття. Для церкви почалися найтяжчі часи.
У 80-ті роки минулого століття із колишнього храму вирішили зробити центр дозвілля молоді, який у 1986 році перепланували у клуб фехтувальників «Олімпія». Під час будівельних робіт храм оббудували новими приміщеннями й стара будівля зникла в «обіймах» бетонного монстра. Саме тому, я, живучи 15 років на Борщагівці, навіть не здогадувався, що ця «новобудова» може мати таку давню історію. І обминав храм.
В 1992 році церкву Ікони Казанської Божої Матері повернули вірянам, а у 1995 році вона запрацювала під егідою конфесії УПЦ КП. Із 1996 року почалася активна розбудова храму, який із часом перетворився у великий комплекс, здатний вмістити значну парафію Південної, та сусідніх Борщагівок. Головному приміщенню повернули назву храму Живоносного Джерела, церква Ікони Казанської Божої Матері «опустилася» на нижній ярус. При храмі відкрили недільну школу.
Нині церква Живоносного Джерела (адреса – Симиренка, 12) є одним із значних релігійних центрів УПЦ КП. Приємно дивує відношення працівників храму до відвідувачів, зокрема можна фотографувати, навіть запрошують це робити…
Текст та фото Романа Маленкова
