Сучасним фантастичним виглядом Києво-Печерської Лаври ми можемо завдячувати Іванові Мазепі – гетьману, якому вдячні лаврські монахи регулярно оголошують анафему – бо так заповів перший російський імператор Петро. Всіхсвятська, Онуфріївська церкви (остання пізніше була перетворена в оборонну вежу) та фортечні мури з баштами були зведені на кошти Мазепи. Він же фінансував реконструкції в стилі українського бароко Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви. Гетьман стимулював своїх рідних та друзів на будівництво в Лаврі. Так на кошти його племінника білоцерківського та київського полковника Костянтина Мокієвського звели Різдвобогородичну, Воскресенську та Феодосієвську церкви. Ще один соратник Мазепи, полтавський полковник Павло Герцик збудував церкву Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господня (Хрестовоздвиженську), яка є найзначнішим пам’ятником комплексу Ближніх печер.
Варто зазначити, що після періоду Мазепи у Лаврі збудували лише два храми.
Полковник Павло Герцик закінчив будівництво Хрестовоздвиженської церкви у 1700 році. В ній же його і поховали. Над могилою, на стіні храму, повісили портрет полковника, але його зняли і знищили у 1857 році, адже віряни, приймаючи портрет за ікону, часто молилися на нього (та й не місце портрету соратника анафеми у святому храмі).
Павло Герцик був сином уманського єврея Семена Герцика, який вихрестився в часи Хмельницького. Ось як писав про це у доносі Петру Кочубей:
Герцик, жид з Умані, зашол в час близкой войни до Полтави… і застало єго там діло войни Хмельницкой, где, яко всюду, жидов бито, так єму тає же смерть мала бути, но он, ще нікому досади не учинивши, зложився крещенїєм… и назван в святом крещенії Сімеоном.
Семен Герцик рано помер і його родина бідувала, а син Павло торгував голками на Полтавському базарі. Але, якимось чином, матері Павла, Гафії вдалося вийти заміж вдруге, і не за кого не будь, а за генерального обозного, полковника Петра Забілу (чи то вона була фантастичної краси, чи відьмувала – інших варіантів одруження бідної єврейської вдови із людиною такого рангу просто не існує). За сприянням вітчима Павло Герцик отримав посаду писаря в Полтавському полку. І тоді почався період збагачення Павла – він скуповував землю і села. У 1675 році Герцика вперше обрали полковником, пізніше він цю посаду втратив, але відомо, що у 1689 році він був настільки вагомою у козацтві особою, що в числі військових товаришів їздив із гетьманом Мазепою до царя, приймав участь у багатьох козацьких походах. У 1691 році він знову отримав полковницьку булаву й пробув на цій посаді до смерті.
Інсталяція із писанок, розміщена біля Хрестовоздвиженського храму
Герцик мав шістьох дітей – три дочки і три сина. Одну із своїх дочок він видав заміж за майбутнього гетьмана Пилипа Орлика. Сини – Іван, Григір та Атанас були соратниками Орлика й відправились із ним у еміграцію.
Хрестовоздвиженську церкву закінчили будувати і освятили у 1700 році. Як вже згадувалося, полковника поховали у храмі. Пізніше храм став основним місцем поховання митрополитів Київських. Двох із них, після зачислення до лику святих перепоховали у печерах – Філарета (Амфітеатрова) та Володимира (Богоявленського). До речі, у храмі є вхід до Ближніх печер (а раніше їх було три).
Храм є втіленням дерев’яних козацьких церков у цеглі. Гармонія та пластика його екстер’єру здається зовсім не барокова – тут немає ніякого зовнішнього декору – все просто та аскетично, як у дерев’яному храмі. Але всередині церква вражає яскравим декором та розписами.
Фото інтер’єрів та розписів із офіційного сайту Києво-Печерського історико-культурного заповідника
Перші розписи храму не збереглися. Поновлені сучасні розписи належать пензлю художника Данила Давидова й були виконані у 1894 році. Цікавим фактом є присутність серед грішників в пеклі на розпису галереї Льва Толстого – мабуть не любив його Давидов.
Видатним витвором мистецтва є липовий іконостас, виконаний у 1796 році майстром Карпом Шверіним. У 1784 році в іконостасі встановили срібні позолочені Царські врата. В 20-ті роки минулого століття більшовики їх зняли й продали за кордон колекціонерам. У 1972 році із приватної колекції вони потрапили до Музею мистецтв Гілберта у Лос-Анжелосі (США).
У 40-ві роки 18 століття до Хрестовоздвиженської церкви прибудували одноповерхову галерею, в якій нині розташовано один із входів до печер. Наприкінці 18 століття до храму прибудували трапезну палату Нижньої Лаври із одною грушеподібною бароковою банею, завершивши цією будівлею унікальний комплекс перлини українського бароко.
