Із 1887 року територія, яку тепер займають вулиці Городецького, Заньковецької, Ольгинська, Станіславського та площа Франка, належала професору медицини Київського університету Фрідріху Мерінгу. Це була велика ділянка прорізана ярами. На червоній вулиці забудови Хрещатика і усередині садиби стояли цегляні будинки, а далі йшов парк: з алеями, оранжереями, виноградниками та ставком. Протягом 1891-1895 років спадкоємцями Мерінга було розроблено декілька планів розбивки вулиць на території садиби, за останнім з яких і почалася забудова.
Вулиця Архітектора Городецького (на третьму фото будинок під номером 11а, який проектував Владислав Городецький)
Забудову садиби Мерінга здійснювало новостворене домобудівне товариство, яке викупило землю у спадкоємців Мерінга. Архітекторами проектів стали Шлейфер, Брадтман, Клуг і Городецький. Поряд із ставком було залишене місце під площу, яку назвали Миколаївською. Таку само назву отримала і вулиця яка спадала від площі до Хрещатика. Інші три вулиці називались Ольгинська, Мерінгівська і Нова.
Миколаївська вулиця на початку 20 століття стала однією із найвизначніших у Києві, її забудова прирівнювалася до найкращих вулиць Європи. Здійснювалась забудова наприкінці 19 на початку 20 століть, в період київської будівельної лихоманки. Тоді ж вулицю замостили якісною бруківкою. Тоді Миколаївську вулицю називали Київський Париж.
Під час Другої світової війни значну частину забудови вулиці, яка із 1919 року називалася Карла Маркса, було знищено. Відбудували її лише частково. Із 1996 року вулиця носить ім’я Архітектора Городецького.
Дещо більше про вулицю Архітектора Городецького можна прочитати на Вікіпедії.
Архітектора Городецького, 4. Колишній прибутковий будинок
Вулиця Архітектора Городецького, 6. Ще один колишній прибутковий будинок
Вулиця Архітектора Городецького, 9. Будинок Гінзбурга, про який ми вже викладали розгорнутий матеріал
Вулиця Архітектора Городецького, 11-а. Будинок зводився самим архітектором Городецьким для сільськогосподарського кооперативу “Работник”. Первісний триповерховий об’єм зводився протягом 1895-1897 років. 1911 року за проектом Брадтмана було добудовано верхні житлові поверхи. На подвір’ї, паралельно головному корпусу було зведено семиповерховий житловий флігель. В 1918-1919 роках в будинку містилися військові міністерства Української Держави та Української Народної Республіки. В той же час тут мешкав Олександр Греків – генерал-майор царської армії, начальник генерального штабу Київського військового округу (1918 р.), військовий міністр УНР (1918-1919 рр.), Головнокомандувач (Начальний вождь, 1919 р.) Української Галицької армії, один із засновників “Українського Національного Союзу” (Відень, 1921 р.). У 1941 році будинок вигорів та був відбудований як житловий у повоєнні роки.
Вулиця Архітектора Городецького, 13. Будинок зводився протягом 1895-1897 років за проектом архітекторів Клуга та Городецького в неоренесансних формах. В будинку розмістився Торгівельний дім меблевої фабрики Йосифа Кімаєра. У садибі, яка тяглася вглиб місцевості розміщувалась меблева фабрика, тут же мешкав і сам власник підприємства. В довоєнний радянський період в будинку розміщувались різні установи, в тому числі і Київська взуттєва фабрика. В 1941 році будинок згорів. Зберігся лише головний фасад.
На фронтоні будівлі розміщено дату “1884” – це рік заснування фабрики Кімаєра. В тимпані фронтону збереглися скульптурні зображення, серед яких античний бог Меркурій. Нині у будівлі розміщено головний офіс Міністерства юстиції України. Праворуч до фасаду вхід до проміжного вестибуля станції метро “Хрещатик”.
Вулиця Архітектора Городецького, 15. Прибутковий будинок зводився за проектом Шлейфера та Брадтмана. Є характерним прикладом раннього модерну. Первісні інтер’єри були знищені пожежею у 1941 році.
При написанні було використано матеріали: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Київ: Кн. 1, ч. 1: А-Л / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін.; Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999.
Фото Романа Маленкова
