Лук’янівський цвинтар розташований недалеко від київської телевежі та Бабиного Яру. Він є Державним історико-меморіальним заповідником. Кладовищ із заповідним статусом в Україні всього три, і це багато про що говорить, тому що, наприклад, Байкове кладовище такого статусу не має.
На території Лук’янівського цвинтаря збереглося багато надгробків та скульптур, які вважаються пам’ятками історії та мистецтва України (офіційно охороняються 227 могил). Значна частина надгробків виконана відомими українськими митцями. Також на кладовищі є цікаві надмогильні каплиці, хоча їх не так вже й багато, але й саме кладовище невелике.
Одна із найвідоміших могил кладовища. Тут поховано Петра Нестерова – видатного військового льотчика та авіаконструктора. Він прославився насамперед тим, що вперше здійснив “Мертву петлю” (петля Нестерова) і став основоположником вищого пілотажу. Також першим здійснив бойовий таран, під час якого і загинув. Сталося це під час першої світової війни над містечком Жовква. Із 1951 по 1992 рр. Жовква мала назву Нестеров.
На Лук’янівському цвинтарі спочило немало відомих людей : можновладців, вчених, медиків. На особливу увагу заслуговують поховання цілої плеяди відомих українських художників. Архітектори, історики, церковні діячі, генерали, агрономи, професори та академіки, композитори, письменники та поети – кого тут тільки немає. На те воно і некрополь…
Перші поховання на території кладовища з’явились у 1871 році. Тоді тут почали ховати померлих у місцевій лікарні. Офіційне рішення про заснування цвинтаря прийняли у 1878 році, а у 1912-му тут вже було поховано понад 30 тисяч осіб.
Могила видатного терапевта та кардіолога Миколи Стражеско. Він першим у світовій практиці поставив прижиттєвий діагноз тромбозу судин серця, а також визначив що саме це є основою патології при інфаркті міокарда. Був академіком АН УРСР та АН СРСР (а таке бувало досить рідко), Героєм Соціалістичної Праці. Його ім’я носить Інститут кардіології.
Адміністративно Лук’янівський цвинтар не підпорядковувався жодному духовному відомству, а перебував у розпорядженні Міської управи. Церква тут з’явилася у 1910 році. Це був дерев’яний храм освячений на честь Святої Катерини. Його знесли у 1974 році. Зараз на території кладовища стоїть новий, але досить цікавий за архітектурою храм Святої Катерини, який освятили у 2011 році.
На території кладовища ховали людей багатьох національностей та віросповідань. Із 1878 року тут було офіційне кладовище померлих у Лук’янівській в’язниці. В радянські часи цю традицію продовжили й закопували на території кладовища закатованих НКВС в’язнів (прямо над їхніми таємними могилами пізніше здійснювали нові офіційні поховання).
Лук’янівське кладовище дало останній притулок загиблим під Крутами студентам. Сюди перенесли поховання Аскольдової могили та Покровського монастиря… Але перераховувати похованих на цьому некрополі можна дуже довго. Краще гляньте у Вікіпедію, там перелік досить повний. А я зупинюся на архітектурних цікавинках кладовища, та на могилах відомих мені людей.
Церква Великомучениці Катерини була освячена у 2011 році, але вона зовсім не схожа на новобудову. До 1974 року на кладовищі стояла дерев’яна церква цієї святої.
Каплиця над могилою київського міського голови Степана Сольського. Нині у каплиці працює храм Новомучеників та сповідників Руських.
Інформацію, про те, хто лежить у цих склепах-каплицях, я полінувався вишукувати. Хоча звичайно бачив, що на одій з них напис “Кривыхъ”, але хто вони, ці Кривих – не знаю.
Могила видатного художника Миколи Пимоненка, який був академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автором багатьох картин на сільську та міську тематику. Пимоненко був одним із засновників національної української школи реалістичного мистецтва. Найвідоміші картини художника – «Весілля в Київській губернії» (1891 р.), «Свати» (1893 р.), «Ворожіння» (1893 р.), «Біля колодязя (Парубки)» (1894 р.), «Київська квіткарка» (варіанти 1897 і 1908 рр.), «На ярмарку» (1898 р.). У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.
Могила відомого художника Федора Кричевського. Кричевський був заслуженим діячем мистецтв УРСР (з 1940 р.). Також Федір Кричевський – один з засновників і перший ректор української Академії образотворчого мистецтва.
Могила відомого художника Сергія Свєтославського. Був пейзажистом та карикатуристом. Один із членів Товариства передвижників.
Могила Олександра Лурьє, відомого медика, акушера-гінеколога, багаторічного керівника кафедри акушерства і гінекології , та головного акушера-гінеколога Мінздрава УРСР. Був одним із провідних фахівців у своїй галузі медицини в СРСР.
На цьому я мабуть буду завершувати свій фотозвіт про кладовище-заповідник. Хочу зазначити, що воно вже давно не працює за призначенням, доглянуте і прибране, тому не вганяє у депресію та страшний смуток. Це щось типу парку із надгробками та каплицями. Тут навіть можна погуляти та відпочити на лавочці з газеткою.
Текст та фото Романа Маленкова
