Михайлівський Золотоверхий собор – справжня окраса Києва. Подумати тільки – радянські варвари просто підірвали цю красу. Знищили надбання не лише Києва та України, а й усього людства, адже, особисто я не маю сумнівів, що цей храм потрапив би до Списку Світової спадщини, разом із Софією, та Києво-Печерською Лаврою, якби його не знищили у радянські часи. Але для радянського керівництва він цінності не представляв – заклали чималий заряд вибухівки і… Щастя, що керівництво України та Києва, Кучма, Пустовойтенко, Омельченко, за ініціативи тодішнього керівника УПЦ Київського патріархату, Філарета, повернуло нації її надбання.
Таким ми бачимо Михайлівський собор нині. Його відтворили за архівними проектними даними та численними фото.
Фундатором храму, який звели протягом 1108-1113 років, був князь Святополк ІІ Ізяславич. Його будували у візантійському стилі, але бурхлива історія змінила його зовнішність – стараннями геніального Григоровича-Барського Михайлівський Золотоверхий у XVIII столітті постав у формах українського бароко. Початково це був храм із трьома навами та одним куполом. Вважається, що саме цей собор першим із київських храмів мав позолочений купол, саме тому його почали називати золотоверхим. На початку ХХ століття він мав позолочених 7 куполів.
В історії монастиря бувало різне. У XVII столітті був відрізок часу, коли його підпорядкували собі греко-католики, а потім повернувши православним, його ремонтував Богдан Хмельницький – він вкрив міддю верхи собору й позолотив їх знову, адже минулі золоті верхи поцупили монголи, ще у 1240-му році.
У 1713—1715 роках, споруджено муровану трапезну церкву Іоана Богослова та мурований льох біля неї. Але переповідати всю дев’ятивікову історію монастиря ми не будемо, адже її нормально переповіла вікіпедія – почитайте. Зазначимо лише, що із російсько-більшовицькою окупацією Києва, у 1922 році монастир було ліквідовано, а у 1934-му, після переносу до Києва столиці УСРР (до того вона була у Харкові), було прийнято рішення зруйнувати монастирські будівлі, передусім Михайлівський золотоверхий собор. Роком раніше почався демонтаж його мозаїк.
Радянська влада склала державну комісію, яка мала скласти акт на знесення Михайлівського собору. Єдиним членом комісії, хто не підписав цей акт, був видатний археолог Микола Макаренко. Разом із Михайлівським мали знести і Трьохсвятительську церкву, і навіть, Софію Київську. Макаренко неодноразово протестував проти руйнування архітектурних пам’яток Києва та відверто відстоював свою позицію. Спочатку він звернувся із протестом до тогочасного керівника УСРР Постишева. Зрозуміло, отримав відмову, тому надіслав телеграму Сталіну з аргументами проти знесення Софійського собору. Коли і це не спрацювало, спробував привернути увагу до радянського варварства відомих французів — Анрі Барбюса та Луї Арагона, комуністів, які симпатизували срср. Макаренко вказував, що Софійський собор був зведений батьком французької королеви Анни Ярославівни. Французькі комуністи залишились байдужими до давніх монархів та їх храмів, але про ситуацію написали французькі газети – почався інформаційний розголос, завдяки якому Софійський собор уник знищення. Але Михайлівський Золотоверхий собор і Трьохсвятительська церква були зруйновані. А Макаренка спочатку заарештували, а потім розстріляли.
Влітку 1997 року на Економічній брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка.
У зв’язку із знищенням Михайлівського собору варто згадати Іполита Моргілевського – інженера, науковця, мистецтвознавця, який був чудовим фахівцем із обмірів. Знаючи про плани радянського керівництва зруйнувати немало київських пам’яток, він робив обміри. Саме його обміри Михайлівського собору, дозволили точно відтворити його у ХХІ столітті.
Якимось дивом, від усіх монастирських споруд, після руйнації, зберіглася лише Іванівська церква із трапезною.
Після руйнування храму, комуністичні вандали планували звести якесь одоробло на його місці, ніби то урядовий квартал – добре що їм не вдалося цього зробити.
Собор перед руйнуванням та руїна
Трапезна церква Івана Богослова (поч. XVIII ст.) – єдина будівля монастирського комплексу, яку пощадили більшовицькі варвари. Це унікальна пам’ятка доби українського бароко.
Нині Михайлівський Золотоверхий монастир є головним монастирем Української Православної Церкви (Православної церкви України). Він відіграв особливу роль під час Революції Гідності, був прихистком та шпиталем для учасників Євромайдану. У серпні 2015 року на мурах Михайлівського монастиря з’явилася Стіна пам’яті загиблих захисників України.
Розписи собору відтворені в стилі українського бароко та неовізантійському стилі
Неймовірний бароковий декор
Дзвіниця була першим відбудованим об’єктом монастиря
Монастирські дзвони формують унікальний музичний інструмент – карильйон, який має механічне керування, та може виконувати досить складні музичні композиції, зокрема Гімн України. Щоденно дзвони Михайлівського Золотоверхого скликають на молитву. В цей час можна піднятись на дзвіницю й постояти під великим дзвоном. Кажуть, людина від таких вібрацій отримує неймовірний заряд енергії.
Фото Романа Маленкова
