В Україні найбільше храмів висвячених на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Це данина козацькій традиції, адже саме козаки (в першу чергу запорізькі) вважали Покрову своєю заступницею. І всі наче б то про це знають, але чи усі знають, що воно за Покрова така? Я, наприклад, дізнався про це не так давно, а то все думав, що це покривало, яким накривали Богородицю у труні. Ну і для чого свято посмертного покривала? Про це я не думав. А виявляється все не так просто…
Згідно із стародавньою легендою у 910-му році Константинополь оточили сарацини (у ті часи цим словом називали мусульман, хоча є варіант легенди, який говорить, що місто обступили руси, які тоді ще були язичниками). Щоб врятуватись, найбільш богомільна частина мешканців зібралася у Влахернському храмі (там де зберігалася Риза Богородиці), й почала активно молитись. І ось у чотири години ночі всі побачили на небі Богородицю в оточенні ангелів. На ній було сяюче блискавками покривало, яке вона зняла й простягла над богомольцями. Ну а сарацини злякалися і відступили. З того часу християни святкують свято Покрови. А особливо вподобали його українці.
Покрова відзначається 14 жовтня. Це середина осені, початок періоду відпочинку від городніх робіт. У більшості сіл України у цей день головне храмове свято. Було воно головним і у козаків, які починаючи із Січі, більшість своїх храмів освячували саме на Покрову.
У Києві три Покровські церкви та Покровський монастир. Найстарішою та найбільш шанованою є церква Покрова Пресвятої Богородиці на Подолі. Храм стоїть на вулиці Покровській (зрозуміло, що назва з’явилася після будівництва храму). Перший храм на цьому місці збудували вірмени ще у 14 столітті. У 17 столітті той храм занепав і на його місці, на кошти грецького купця Гарнавіота, у 1685 році звели дерев’яну Покровську церкву.
Ансамбль Покровської церкви під Андріївською горою
План Покровської церкви (із книги: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Том 2. – Київ: Головна редакція зводу пам’яток історії та культурі при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1999.)
Сучасний храм був зведений у 1766-1772 роках за проектом майстра українського бароко Івана Григоровича-Барського. Видатний київський архітектор збудував церкву двоярусною – згідно із кращими зразками бароко європейського. Верхній ярус був головним, а нижній повинен був виконувати функції теплої церкви. Але після величезної пожежі 1811 року внутрішні перекриття храму впали, і його відновили як одноярусний.
У другій половині 18 століття Григорович-Барський був головним архітектором київського магістрату. Його будівлі визначали обличчя тогочасного Подолу – економічно-торгового центру Києва. Збудував він дійсно багато, але серед усіх його творів, більшість фахівців, називають Покровський храм найкращим. Крім того, Покровська церква вважається одним з кращих зразків українського бароко.
Церква збудована за принципом українських дерев’яних храмів. Це, ніби, тризрубний козацький храм, але втілений у камені. Творче переосмислення народної української архітектури втілилося й у декоративному оздобленні Покровської церкви – чітко простежуються українські мотиви, але незважаючи на це, усі фахівці підкреслюють неймовірну гармонійність синтезу українського народного стилю із європейським бароко, яке було популярним століттям раніше. Також варто звернути на характерну для храмів присвячених Покрові велику кількість віконних прорізів (як же милість Богородиці спуститься до мирян з неба, якщо денному світлу не буде звідки потрапити у храм?) – у покровській церкві їх аж 34.
Повертаючись до великої пожежі на Подолі у 1811 році, варто згадати, що тоді згоріли усі дерев’яні будівлі, а в Покровському храмі вигоріли склепіння і бані. Склепіння нижнього ярусу так і не відновили, а бані, які раніше були типовими для українського бароко грушеподібними, замінили на майже пласкі напівсфери. Також не було повністю відновлено ліплений декор, характерний для будівель Григоровича-Барського.
Дзвіницю поряд із церквою (на місці старої вірменської церкви) збудували у 1809 році. Верхній її ярус був дерев’яним і згорів у 1811 році. Відновили дзвіницю лише через 19 років, надбудувавши мурований другий ярус, який завершувався півсферичною банею. У кінці 19 століття баню замінили на чотиригранний шатер із шпилем. Такою ми бачимо дзвіницю і нині.
На початку 19 століття до західного фасаду церкви прибудували двоповерховий корпус, в якому містилася тепла церква Іоана Воїна. Пізніше ця будівля виконувала функції проскурні. Вона існує і нині.
В радянські часи Покровську церкву передали Київському обласному архіву, але у 1941 році, німці, які окупували Київ, відновили богослужіння (щоправда, лише у приділі Іоана Воїна). Священиком храму став тоді Олексій Глаголєв. В роки окупації храм став осередком порятунку євреїв і, можливо, саме це стало причиною поблажливого ставлення радянського керівництва до Покровського храму у повоєнні роки – храм не закрили, а Глаголєв продовжував служити у ньому.
У 1948 році підмурки церкви почали просідати. Утворилися наскрізні щілини, дахи й бані опинились у аварійному стані. Зусиллями Олексія Глаголєва (протоієрея у повоєнні роки) у 1953-1954 роках було проведено капітальний ремонт і, на кошти парафіян (дивно, але храм мав свою парафію навіть у той атеїстичний період), було відновлено оздоблення храму.
У 1960-1970-ті роки Покровська церква стояла покинутою і руйнувалася. Але у 80-ті було проведено значний комплекс реставраційних робіт, під час яких, склепіннями на металевому каркасі, через майже два століття після руйнації, перекрили нижній ярус. Храм знову став двоярусним.
У 1991-92 роках Покровський храм виконував функції кафедрального собору Української Автокефальної Православної Церкви. Пізніше кафедру перенесли у Андріївську церкву на Узвіз, Покровська знову стала парафіяльним храмом.
Якщо будете на Подолі, обов’язково зверніть увагу на ансамбль Покровської церкви, який сховався у затишку під Андріївською горою. Це одна із головних його пам’яток – куточок старого Києва у гаморі сучасного офісного життя економічного центру столиці.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використано: Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах. Том 2. – Київ: Головна редакція зводу пам’яток історії та культурі при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1999.
