Багато архітектурних цікавинок збереглося на Подолі у Києві (хоча до приходу влади більшовиків було їх ой наскільки більше). Серед них найбільше заворожує українське бароко, особливо у виконанні Григоровича-Барського. Але я завжди вважав, що церква Костянтина та Єлени (в дужках завжди додають Димитрія Ростовського, ніби точно і не знають), далеко не найкращий його витвір. І як же я помилявся…
Комплекс із церков Костянтина та Єлени з дзвіницею, та Димитрія Ростовського
Мандруючи Подолом на розі Щекавицької і Фрунзе (вул. Щекавицька, 6/8 або вул. Фрунзе 8/6) надибав я якось білу будівлю із бароковим декором. Вивіска вказувала, що це церква, притому ще й із двома назвами та дуже розтягнутим у часі періодом будівництва. Що за храм такий? Досить старий, бароковий, але без бані. Пізніше я дізнався, що баню знесли більшовики, а ще пізніше побачив архівні фотографії і охнув: Невже оцей невеликий будинок, це те що зображене на фото? Придивився – і він і не він, схожий і не схожий. Почав шукати більше інформації. Виявилося що тут усе дуже не просто, навіть із подвійною назвою. Щоб зрозуміти потрібно розповісти історію споруди.
Костянтин І, він же Костянтин Великий, він же Флавій Валерій Аурелій Костантинус (Flavius Valerius Aurelius Constantinus), він же святий Костянтин жив у 272-337 рр. і був імператором Риму. Правління Костянтина припало на період розбрату в Імперії, коли відповідно до законів країною правили чотири імператори – два Августа (верховних імператори сходу і заходу) і два Цезаря (це були молодші наступники Августів). Батько Костянтина Констанцій І Хлор був Августом, а Костянтин відповідно Цезарем. Але… коротше так сталося, що Костянтин став аж п’ятим імператором, та ще й залишився Цезарем. Боротьба за владу була дуже тривалою; розумний і сміливий Костянтин схилив на свій бік найкращі легіони й поступово переміг усіх своїх конкурентів, таким чином ставши єдиним правителем Риму. А потім він дозволив свободу віросповідання. Сам же, будучи від народження язичником, прийняв християнство і став його поборником (хоча вже й незадовго до своєї смерті). Таким чином нова релігія стала провідною у наймогутнішій і найбільшій державі того світу. За це Костянтина канонізували, а разом із ним канонізували і його матір Єлену, яка настановила сина на шлях істинний. А ще Костянтин переніс столицю імперії із Риму у Візантію (там, подалі від італійської знаті, йому правилося зручніше), яку перейменував у Константинополь.
Перша церква присвячена імператору, який зробив християнство головною релігією світу, а також його матері, у Києві була дерев’яною і згоріла у 1726 році. Київський бургомістр Гордій Минцевич на її місці у 1734 році збудував новий храм – мурований. Це була барокова будівля із однією банею. У 1747 році Іван Григорович-Барський почав будівництво галереї навколо храму та трьохярусної масивної дзвіниці. На другому ярусі дзвіниці була споруджена каплиця, яку у 1757 році, у рік канонізації Данила Туптала (Димитрія Ростовського) присвятили цьому праведнику.
У 1865 році, до дзвіниці прибудували теплу двоярусну трапезну, яка закінчувалася церквою Димитрія Ростовського. Таким чином було створено розкішний архітектурний ансамбль, який фактично знищила радянська влада.
Наприкінці 20-х років минулого століття комуністи зруйнували церкву Костянтина та Єлени, на початку 30-х було розібрано верхні яруси дзвіниці та баню церкви Димитрія Ростовського. Залишилось лише те, що ми бачимо нині. А бачимо ми нижній ярус прекрасної, колись, барокової дзвіниці храму Костянтина та Єлени та церкву Димитрія Ростовського без бані.
Так має виглядати храм після реконструкції
До 1948 року у приміщенні церкви був склад. Пізніше релігійна громада добилася відновлення богослужінь, та дещо відремонтувала споруду. Але у 1965 році церкву знову закрили, а громаду ліквідували. Храм перетворили на спортивний зал сусідньої школи (там і нині дерев’яна підлога та пластикова стеля).
Тривалий час ішли суперечки про те, чи варто відбудовувати дзвіницю та церкву Димитрія Ростовського (про відбудову храму Костянтина та Єлени мова не йде, адже на її місці збудували школу). Було вирішено все таки відновити цю пам’ятку, тому нині її обнесено зеленою огорожею і роботи вже йдуть. Звичайно позначається нестача коштів, але сподіваюсь, ми ще побачимо відновленою будівлю, яка так гарно виглядає на архівних фото.
Текст та фото Романа Маленкова
