Відразу дамо текст Андрія Власенка і з чудового сайту “Сад українського модерну”:
“Про геніальну всеядність Альошина сперечатися не випадає. Те, що цей митець невимушено і легко міг запроектувати споруду будь-якого стилю і досягнути при цьому неодмінного успіху — відомо усім аматорам архітектури ХХ століття. Не проминув імпозантний вусань і українського модерну. На превеликий жаль, наймонументальніший УМівський доробок Павла Федотовича — необароковий прибутковий будинок на Софійському майдані в Києві — під час Другої світової був пошкоджений і вже по війні розібраний борцями із архітектурним націоналізмом. З різних обставин не були втілені в життя і симпатичні шкільні проекти зодчого (1920-х рр.).
Лабораторний корпус, зведений у стилі українського модерну за проектом Альошина.
Тож скидається на те, що єдиною наявною пам’яткою близьких стосунків Альошина із УАМом є комплекс споруд Миронівської дослідної станції, що доживає віку у глибоко провінційному селищі з кумедною радянською назвою «Центральне». Насправді якщо в цьому соцреалістичному поселенні і є щось центральне, то це альошинський будинок селекційної лабораторії. На жаль, ані київське, ані районне начальство не поділяють нашої думки — інакше чому така високохудожня споруда довгі роки перебуває у такому жалюгідному стані? Питання риторичне… Лишається сподіватися, що, попри виламані рами й двері і повний погром усередині, будівля ще трохи постоїть (а як поталанить, то й дотягне до кращих часів) — адже її стіни і башта із вишуканим «ямковим» декором зведені із високоякісної, практично вічної, так званої «жовтої київської» цегли.
Окрім лабораторного корпусу ознаки УАМу (залом даху і характерну пластику стін і декору) можна зауважити іще у двох промислових спорудах комплексу. Одначе чи належать вони Альошину — ми не знаємо. Можливо, хтось підкаже?”
Будинок контори селекційної станції. Колись і нині (2020 р.)
Лабораторний корпус, збудований Альошиним, нині перебуває не у кращому стані – вікна і двері замуровані, а у підвалі справжня розруха. Поряд із корпусом стоїть будівля, яка віддалено нагадує палац. То колишня контора станції, яка дійсно будувалася як палац, у стилі європейського модерну, з високим дахом. Але у повоєнний час контору перебудували, а зараз це і зовсім не контора, адже такої установи не існує – нині замість наукової селекційно-дослідницької станції Інститут пшениці імені Ремесла. Все у сучасних багатоповерхових спорудах, а будівлі старенької станції, заснованої у 1912 році: лабораторний корпус, контору склади, давно забули.
Станцію заснував керівник Мережі дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків, професор Соломон Франкфурт, який керував установою до 1920 року. Спочатку вона займалася переважно цукровим буряком, але в радянський період почала досліджувати пшеницю й досягла небувалого успіху. Сорта озимої пшениці Українка 0246 та Миронівська 808 стали справжніми світовими шедеврами і значно розширили ареали вирощування пшениці.
Навколо станції, а із кінця 60-х – інституту, виросло селище, яке отримало назву Центральне. Від Миронівки воно за 10 км.
Фото Романа Маленкова.
