Стадниця відома із 17 століття. Колись тут паслись величезні стада худоби, от село і назвали Стадницею. Їхали ми у це село, щоб побачити палац Рогозинських, але так і не побачили – палац перебуває у приватній власності, із власником можливо і можна було б домовитись, щоб зайти на подвір’я й оглянути палац, але нам він здався настільки переробленим – ну зовсім новобуд, тому й дивитися не схотілося. Значно симпатичніше виглядає двоповерховий гуртожиток старовинної гуральні – така собі простенька еклектика кінця 19 ст., шарму якій додає неоготичне віконце горища. В гуртожитку і нині щось типу гуртожитка. Гуральня-спиртзавод працює і нині. Смердить точно.
Клуб. Український модерн. 1927 р.
Стадниця нас порадувала абсолютно невідомим об’єктом українського модерну – випадково із вікна побачили вікна-трапеції і зупинились. То був сільський клуб, зведений у 1927 році із дерева та глини, й обкладений пізніше, червоною цеглою. В клубі нині неробочий кінозал та робоча бібліотека. Саме бібліотекар нам і розповіла історію будівлі. А взагалі клуб в аварійному стані – внутрішня глиняно-дерев’яна стіна зрушила з місця і валиться. Напевно недовго вже залишилось цій чудовій будівлі. Архітектор невідомий.
Текст Романа Маленкова та Олега Години, фото Романа Маленкова.
Гуртожиток гуральні.
Перебудований палац.
