“Через тиждень після мого від’їзду із Парижа, о п’ятій годині ранку, я в’їхав у Броди, місто , яке цілком і повністю належить одному волинському поміщику і в якому йде жвава торгівля. Камери наших в’язниць виглядають набагато привабливіше, ніж кімнати в кращому готелі Бродів, який зветься “Росія”. Минуло п’ять годин, перш ніж господар і слуги зволили прокинутися. Справжня подорож для мене мала розпочатися лише в Бродах, бо я був упевнений, що куди важче здолати сто льє, що відокремлюють Броди від Бердичева, ніж сімсот льє, що відокремлюють Париж від Бродів. Складнощі з’явилися дуже скоро. Євреї відзначали одне зі своїх великих свят, а коли євреї святкують, торгове життя зупиняється.
Велика Бродівська синагога
Починаючи із Бродів в тутешніх краях всьому господарі євреї. Ні в одній книзі я не знайшов правдивої розповіді про це підкорення Польщі євреями. Правда ж полягає ось у чому: єврей царює, хоча і не править !.. Євреї з Бродів навіть за мільйони не перервали б святкові церемонії , тому я не міг ні з ким домовитися про поїздку з Бродів до Бердичева; між тим я не бажав зупинятися до тих пір, поки не доберуся до гостинного будинку своїх друзів. Інша перешкода полягала в російській митниці: вона відкривається не раніше десятої ранку, а оскільки російська митниця – установа політична; там перевіряють паспорт, і, будь навіть твої папери виправлені по всій формі, тобі можуть відмовити у праві на в’їзд. Господар готелю “Росія” порадив мені відправити паспорт митникам, щоб з’ясувати, чи вважатимуть вони його придатним. Рекомендаційному листу, яким я запасся, він певно великого значення не надавав. Це чесний юнак був не в ладах з французьким; про Францію він знав тільки з чуток; він повідав мені , що за рік у Броди приїжджають від сили три представника французької нації, якщо, звичайно, не рахувати компаньйонок і вчителів, які тягнуться до Росії нескінченною низкою, і настійно радив мені дочекатися чесного єврея, який постійно займається подібними перевезеннями і напевно візьметься доставити мене в Бердичів всього за тиждень. Почувши слово “тиждень”, я видав крик, що загрожував мені відлученням від церкви, бо могло здатися, що в мене вселився біс.
– Я-то розраховував опинитися в Бердичеві через добу!
Оноре де Бальзак «Лист про Київ»
У Бродах Бальзак зупинявся під час своєї першої мандрівки до Верхівні. В той час це було останнє місто на кордоні Австрії і Росії.
Якщо вам цікаво дізнатись ще про пригоди видатного класика в Україні, то читайте ось тут, а я хочу ще трошки розповісти про Броди. Хоча у нас на сайті вже є інформація про це місто у виконанні Андрія Бондаренка, але мені хочеться ще… Отже нині євреїв у Бродах практично немає – від них залишились лише кілька будинків та синагога. Точніше руїни синагоги. Але руїни настільки величні, що навіть вони можуть прикрасити не лише Броди, а й будь-яке інше місто. Цікаво що фотографія не може передати всієї величі цієї споруди – потрібно дивитись наживо.
Про дерев’яну синагогу у Бродах відомо із 16 століття. З того часу юдейська громада міста дуже зросла, й потребувала нового, значно більшого і багатшого храму. Наріжний камінь під синагогу, яка в майбутньому отримала назву Велика Бродівська, було закладено у 1742 році. І це дійсно стала велика синагога, мабуть одна з найбільших в Україні. Крім того споруда будувалась ще й для виконання фортифікаційних функцій (неспокійний тоді був час, особливо для євреїв, татари шастали, та і місцеве населення завжди було не проти звинуватити «обраний богом етнос» у всіх своїх негараздах), тому храм став справжньою цитаделлю.
Протягом своєї, понад двохсотлітньої, історії на Велику Бродівську синагогу валилося немало нещасть (війни, пожежі і т.д.), але найбільшим нещастям став радянський період, а потім і період української незалежності. Тому і стоїть ця прекрасна будівля у аварійному стані, і потихеньку руйнується від дощів та вивітрювання.
Бродівський замок
Щеоднією «родзинкою» Бродів є замок. Старовинний, великий, але сказати красивий і цікавий язик не повернеться. Якщо один мій знайомий переплутав його здалеку і гаражним кооперативом (за гаражі він сприйняв каземати), то що вже можна сказати про цей замок. До такого стану будівлю довела доблесна радянська армія, яка тривалий час базувалась у ній.
Бродівський замок проектували відомий архітектор Андреа дель Аква та відомий інженер Гійом де Боплан на замовлення родини Конецпольських у 1630-роки. Замок являв собою п’ятикутник і складався з п’яти бастіонів до яких впритул підходили вали. У середині яких містились каземати. Навколо замку був викопаний глибокий рів, який наповнювався водою. Таким він був колись. Пізніше ним володіли Собєські, а ще пізніше – Потоцькі, які збудували собі тут черговий палац (який після військових на палац зовсім не схожий). Своє оборонне значення твердиня втратила у 1812 році, після того, як на вимогу Росії (росіяни боялись, що Наполеон використає замок, як тилову базу), австрійці зруйнували надбрамну вежу та равелін, а також засипали рів. З того часу у казематах замку розміщувався склад, а у прекрасному палаці Потоцьких зберігалася бібліотека.
В радянський період у замку розмістили завод із ремонту військових автонавантажувачів. В той період будівлю докорінно спотворили. Ну а у 1990-му військові залишили замок і нині він використовується, переважно, як громадський туалет для потреб базарних торгівців (ринок розташований поряд). Хоча із 2007 року місцевий краєзнавчий музей намагається зібрати кошти на реставрацію споруди. Шматочок навіть було відновлено.
Палац Потоцьких
У палаці, який на палац зовсім не схожий, нині розміщується міський архів та виставкові зали краєзнавчого музею. А взагалі виглядає цей палацово-замковий комплекс, на честь якого навіть проводили конференцію «Бродівський замок — пам’ятка європейського значення в системі фортифікацій на території Галичини й Волині» дуже погано (від казематів гидко робиться). Нині цей об’єкт важко назвати екскурсійним або туристичним. Просто соромно за місцеву владу. Хоча у місті є ще немало туристичних об’єктів: старовинні будинки, храми. Збереглася навіть будівля готелю, в якому, ймовірно, зупинявся великий Бальзак. Але головні перлини Бродів у руїнах.
Текст (крім Бальзаківського) та фото Романа Маленкова і Сергія Щербія
Водонапірка на виїзді із Бродів
