Біля траси Київ – Львів, за 55 км від галицької столиці, лежить древнє місто Буськ. Нині в ньому мешкає всього 8,5 тисяч осіб, але пам’яток на таку кількість жителів, навіть унікальних, збереглося немало. Дивно, що нечасто туристи з’їжджають із траси, щоб оглянути Буськ. Хоча чому дивно – тут же немає ніякої туристичної інфраструктури, немає ніякої промоції пам’яток, як і нормальних дороговказів, щоб їх знайти – а зробити це непросто, адже вони досить розкидані по місту…
Назва, напевне, походить від річки Буг (Західний), яка протікає поряд із містом. Кажуть, що поляки називали Буськ Галицькою Венецією – мовляв тут повно води – і ріка, і притоки, і стариці. Ну для чого любу мокву Венецією називати? А місто з’явилося давно, на думку багатьх дослідників – до 10 століття (дехто каже, що у 8-му). Може то і занадто, але в 11 столітті місто вже було точно, і називалося воно Бужеськ.
У 1100 році Бужеськ був столицею удільного князівства, хоча дехто з науковців ставить під сумнів це тверження, натякаючи, що його плутають із Дорогобужем, який нині на території Польщі. Може і так, але укріплене місто Бужеськ у той час вже існувало точно. Воно неодноразово приймало на себе удари кочівників, як вагомий форпост Галицько-Волинського князівства, доки у 1241 році його не зруйнували монголо-татари. Ну а потім була типова історія галицького міста, на теренах Литви, Польщі та Австро-Угорщини – повітовий статус, магдебурзьке право, шляхта – історія Буська гарно описана у Вікіпедії, тому я заглиболюватись не буду.
До 19 століття у міста була сила-силенна власників, які почергово змінювались. Нарешті якась артистка Анна Вієр, якій місто дісталося у спадок від чоловіка, подарувала його племіннику чоловіка – Казиміру Бадені, майбутньому прем’єру Австро-Угорщини та наміснику Галичини. Казимір любив бувати у Буську, проводити час у палаці, збудованому кимось із попередніх власників. Нині будівлю називають палацом Бадені. Ще зовсім недавно в палаці, до якого галереями приєднано два флігелі, містилася військова частина. Я неодноразово бував у Буську, але на територію палацу потрапив лише у 2020 році. Палац покинутий, частина шибок у вікнах вже відсутні, тиньк обсипається. Але в одному із флігелів, стараннями ентузіастів, облаштовують музей – там вже є класна колекція старовинної цегли. Ніби то є якісь плани і перспективи, реставрації палацу. Це було б супер, адже палац – то неабиякий туристичний магніт.
Палац Бадені.
У Буську є дві прекрасні дерев’яні церкви – святого Онуфрія та святої Параскеви. Перша збудована у передмісті Буська – Волянах. На таблиці вказано рік побудови – 1758, хоча проскакують і більш ранні дати. Вважається, що на пагорбі, де нині Онуфріївська церква, в руські часи стояло укріплене городище.
Параскевська церква була зведена у 1708 році. Це колоритний, зовсім недавно відреставрований, дерев’яний храм, повністю вкритий гонтом. Він тризрубний, хоча має лише один верх, і досить непропорційно побудований. У церкві збереглися розписи 19 століття, але я потрапив сюди у карантин, тому храм було зачинено.
У центрі Буська, як і будь якому іншому місті, наділеному магдебурзьким правом, стоїть ратуша. Вона ніби й старовинна, але насправді її звели у 1999 році, на місці, де раніше стояв повітовий суд.
Онуфріївська церква.
Церква Параскеви.
Костьол святого Станіслава.
Недалеко від ратуші зберігся костьол святого Станіслава, зведений у 18 столітті. Він невеликий і бароковий. Вважається, що архітектором був Бернард Меретин – видатний майстер, який часто працював із Пінзельом. Його головним творінням є собор святого Юра у Львові. Але у Буську досить простий проект, шедевром його не назвеш.
Ще однією вагомою сакральною спорудою Буська є церква святого Миколая, зведена у 1914-1938 роках. Архітектором храму був ще один відомий майстер – Євген Нагірний. Нині храм увінчаний безликими і недолугими золотими банями. Це якась пошесть, яка вразила не лише московський патріархіт, а і греко-католиків. Ну для чого?
У Буську є будівля гімназії, зведена на початку 20 століття – там нині школа, є старовинна житлова забудова, а ще є трохи єврейської спадщини – синагога, житлові будинки та кіркут. Всього ніби і є для туризму у місті, але немає інфраструктури та реклами, і туристи сюди майже не їдуть.
Текст та фото Романа Маленкова.
Ратуша.
Церква святого Миколая.
Більше фото дивіться у нашій галереї.
