Багатий мешканець Риму Джованні Патрісіо не мав дітей. У своїх молитвах він просив Богоматір про дитину, обіцяючи віддати їй все своє майно. Мабуть невідома була йому українська казка про Івасика Телесика, й не знав він, що можна взяти деревинку у лісі.., але Богоматір пожаліла Джованні. Вона з’явилася йому у сні й наказала збудувати храм там, де назавтра випаде сніг. Наступного ранку (5 серпня) на римському пагорбі Есквілін лежав сніг. Для міста, яке не бачить снігу навіть узимку, серед літа він був справжнім чудом. На місце події терміново виїхав Папа Ліберій. Переконавшись, що сніг справжній, Папа виліпив велику сніжку й простяг її Джовані Патрісіо:
«Оце тобі макет майбутнього храму. Продавай свій маєток і будуй церкву Діви Марії». Покрутив Джовані сніжку в руках: «Мабуть ця Діва Марія буде сніжною». Ось так і з’явилася в Римі базиліка Санта Марія Маджоре. Щоправда, Папі Сиксту ІІІ храм зведений із сніжного макету не сподобався і він його перебудував у 440 році. Як довідались про то львів’яни, вирішили: «Буде і у нас храм Марії Сніжної». Так і постала одна з найстаріших церков Львова.
Перші письмові згадки про львівський храм Марії Сніжної датуються 1344 роком, відповідно збудували його ще раніше. Деякі дослідники припускають, що зводився храм німецькими колоністами (тоді вони ще були католиками, а не лютеранами) і був він спочатку дерев’яним, а у 1350 році його вимурували із каменю.
У 14 столітті костьол Марії Сніжною був парафіяльним, але у 1415 році парафію перенесли до Латинської катедри, і храм став філіальним. Особисто мені важко зрозуміти тогочасні відносини в римо-католицькій церкві – Львів був немаленьким містом й у ньому могли працювати декілька парафій (а може тоді парафією вважало щось не те що зараз?).
У 14-15 століттях середмістя Львова обнесли оборонними мурами, але костьол Марії Сніжної опинився за межею муру, тому навколо храму спорудили свій мур двометрової товщини. Звичайно, храм у передмісті (а костьол Марії Сніжної після будівництва міських мурів став саме таким) не користувався значною популярністю серед міщан й почав занепадати. Декілька раз він горів (у 1623 та 1683 рр.) але відбудовувався.
Нове життя костьолу Марії Сніжної почалося у середині 18 століття. Так у 1750-51 роках його наново розписали та переоснастили, а у 1763 році він знову став парафіяльним. У тому ж 18 столітті храм дещо розширився, до нього було прибудовано будинок органіста.
У 1888-1892 роках храм знову перебудували та реставрували. Роботами керував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Після закінчення реставраційних робіт костьол отримав нові розписи. Їхнім автором був художник Едвард Лєпший.
У 20 столітті влада у Львові неодноразово змінювалася. Поляки, які змінили австрійців відносилися до храму Марії Сніжної з повагою, чого не скажеш про радянську владу, яка, хоч і не зразу, але закрила костьол і ліквідувала парафію. Сталося це у 1951 році. Частину внутрішнього оздоблення було знищено, а частину передали до кількох музеїв. У приміщеннях храму влаштували склад.
У 60-х роках минулого століття було знищено скульптуру Богоматері, яка стояла перед входом. Її авторство приписують самому Пінзелю. До стін храму прикріпили розтяжки дротів трамвайної лінії, через що, пізніше, довелося робити укріплення фундаментів та стін, а також ремонт даху.
У 1988 році в храмі відкрили музей фотографії. Лише 1995-го святиню передали християнській громаді Львова. Опіку над храмом взяла на себе греко-католицька церква в особі отців-редемптористів. Храм відремонтували і нині він знову є одним із найшановніших у місті Лева.
За сім століть свого існування костьол Марії Сніжної неодноразово перебудовувався і добудовувався, на що вказує різна стилістика різних його частин. Нині це проста однонавова базиліка, вкрита двосхилим дахом (лише над абсидою дах гранчастий). Без претензій на шедевральність цей храм дивує своєю похмурою автентикою, характерною саме для Львова. Ще більший подив викликає товщина стін – 2 метри для такої, порівняно невеликої будівлі – це зовсім немало. На пагорбі, з високими сходами, цей старовинний храм, який нині називається церквою Матері Божої Неустанної Помочі, продовжує залишатися окрасою галицької столиці. Його адреса – вулиця Сніжна 2.
Текст та фото Романа Маленкова
