Інколи складається враження, що у Львові монастирів більше ніж церков. А якщо і церква – то майже монастир, із купою усіляких прибудов і т.д. А монастирі всі такі урбанізовані, компактні, пнуться вгору більше ніж в ширину… Звичайно, це хибне враження – церков все таки більше, та й монастирі практично усі колишні. А ось монастир Святого Онуфрія, один із найстаріших у місті Лева, діючий. І він зовсім не схожий на інші – відносно велика територія (500 метрів по периметру) оточена муром, там є і город, і сад, і клумби і газони – багато в чому він нагадує православний, хоча від заснування чотири століття він дійсно був православним.
3-d панорама монастиря
Монастир розташований на вулиці Богдана Хмельницького, недалеко від її початку і від залізниці, яка відділяє центральну частину Львова від околиць. Нині він греко-католицький і офіційно називається: монастир Святого Онуфрія провінції отців василіан Найсвятішого Спасителя. А заснований він був десь у 13 столітті, хоча відомостей про ранній період існування обителі практично не збереглося. Хроніст 17 століття та бургомістр Львова, за сумісництвом, Бартоломей Зиморович (виходець із вірмен) писав, що князь Лев Данилович (якому місто завдячує своєю назвою) подарував віддав у Онуфріївський монастир на зберігання легендарну ікону, яку нині називають Ченстоховською, або «Чорною мадонною». Історія цієї ікони дуже каламутна. Її ніби то написав сам євангеліст Лука, потім вона мандрувала хтозна скількома країнами, доки не потрапила до рук православних Галицько-Волинських князів, зокрема до Льва Даниловича, який за тоді жив у місті Белз, і там, згідно з офіційною версією, передав ікону на зберігання православному духовенству. А от Зиморович звідкись узяв, що ікона зберігалася у Онуфріївському монастирі.
Подальша доля легендарного образу така. У 1382 році сілезький князь Владислав Опольський, який тоді правив Галичиною після припинення галицької династії Рюриковичів, хитрістю заволодів іконою і перевіз її із Белза до Львова, а потім до польського міста Ченстохова, де вона зберігається і нині. Легенда стверджує, що так зробити йому сказала сама Богородиця, яка врятувала Белз від татарської навали за «посередництва» чудотворного образу – ікона, яку в руках князя проштрикнула татарська стріла, опустила на військо кочівників густу імлу, вони злякалися і відступили від Белза. Зараз Ченстоховська ікона є найбільшою святинею Польщі. З образом пов’язано стільки легенд, що краще почитайте про них у Вікіпедії. Але додам – фахівці довели, що ікону не міг писати Лука, адже писана вона значно пізніше.
Деякий час вважалося, що монастир був заснований у 1460 році, але виявилося, що цього року його лише поновили, й зробили це на кошти міщанина Степана Дропана. А у 1573 році Іван Федоров (львівське прізвище Федорович) заснував при монастирі друкарню. Тут було видруковано видатні пам’ятки літератури – «Апостол» та «Буквар». Першодрукар помер у 1583 році й був похований на території монастиря.
Тривалий час православний монастир Святого Онуфрія підпорядковувався Унівському монастирю, але у 1589 році Константинопольський патріарх підпорядкував його Львівській Ставропігії (підпорядкування безпосередньо патріарху), а із 1708 року обитель прийняла унію і стала греко-католицькою. Від 1767 року монастирем опікувались отці василіани, а у 1946 році совєти його закрили.
Із 1977 року в монастирі діяв Музей Івана Федоровича, який пізніше перенесли на вулицю Коперника, куди перенесли також і скульптурну групу – першодрукаря з двома помічниками. Від 1989 року в будівлях обителі знову василіанський монастир.
Точний період побудови головного храму монастиря – церкви Святого Онуфрія – невідомий. Сучасні дослідження показали, що підмурок будувався до 16 століття. Згідно з офіційними документами князь Костянтин-Василь Острозький у 1550-і роки збудував у монастирі дві церкви – Онуфріївську та Троїцьку, які були прибудовані одна до одної, але мали різні входи. Нині припускають що Онуфріївська церква була тоді лише реконструйована із прибудовою другої церкви.
У 1623, 1655 та 1672 рр. після пожежі та турецько-татарських навал головний храм монастиря відбудовували, а у 1776 році його з’єднали із Троїцькою церквою в один об’єм. Пізніше храм ще декілька раз добудовували, тому сучасний його вигляд – продукт півтисячолітньої архітектурної еволюції. Сучасний розпис храму датують 1906 роком, а іконостас виготовили у 1908 році.
Входом до монастиря з давніх часів слугувала брама-дзвіниця. Де вона стояла – точно не відомо. Сучасна дзвіниця була зведена у 1820 році за проектом Франца Трешера, хоча сходи до неї збудували у 1780 році, тому, принаймні, з того часу вона стоїть на тому місці де й нині..
Незважаючи на розташування за межами міських мурів Онуфріївський монастир до кінця 17 століття не мав мурів, а лише дерев’яний паркан. Потужні фортечні мури з’явилися у 1693-1698 роках. На півночі їх з’єднали із мурами вірменського монастиря Святої Анни (до нашого часу не зберігся), з яким він утворив потужний фортифікаційний об’єкт, який, до речі, у 1695 році відіграв значну роль у обороні Львова від татар. Разом із мурами було зведено одноповерховий корпус келій. У 1815-1819 роках келійний корпус зробили двоповерховим.
Останні будівлі на території обителі звели вже у 1990-і роки – це корпус келій з каплицею, проект для яких виконали архітектори «Укрзахідпроектреставрації».
Туристи часто не доходять до Онуфріївського монастиря, адже розташований він не в центрі. Дуже даремно. Думаю найстаріший монастир Львова, в якому, можливо, зберігалася найбільша святиня Польщі, і на території якого похований руський першодрукар, вартий уваги.
Текст та фото Романа Маленкова
