Маленьке містечко Белз на Сокальщині сьогодні є одним з найменших міст в Україні і нараховує всього 2,4 тис. мешканців. А колись все було не так. Белз був одним з найзначущих міст Руси, столицею Белзького князівства, а пізніше і столицею однойменного воєводства у складі Польської корони. Славетна історія міста залишила нам величезну спадщину: показник кількості різноманітних пам’яток на душу населення тут, напевне, найвищий в Україні.
Відвідати Белз раджу обов’язково. Його сміло можна помістити до п’ятірки найцікавіших міст Львівщини і до першої загальноукраїнської десятки. Будемо вважати, що я вас переконав і ви вже готові їхати в Белз. Тоді трохи про добирання. Це раніше Белз був столицею, сьогодні ж він – напівзабуте провінційне містечко районного підпорядкування Сокальського району Львівщини. Навіть автобус зі Львова (Львів – Варяж) ходить сюди раз на день (о 12.30). Тому добиратися до Белза зручніше через Червоноград (маршрутки йдуть кожні 20 хв. з автостанції № 2 у Львові). З Червонограда-Христинополя приблизно раз на годину у бік Рави-Руської через Белз їдуть напіврозбиті бусики. Негативні враження від поїздки зникають вже при під’їзді до княжого міста.
В цій частині зупинимося на давній історії міста.
Давній Белз розташувався серед мочар на невеликому узвишші на місці злиття річки Солокії та її притоку Речиці. Місце розташування відобразилося в назві міста: “белз” або “бевз” старослов’янською мовою означає болотисту, важкопрохідну місцевість. Перші укріплення у Белзі побудував князь Володимир близько 981 року. Тоді місту надавалося велике значення в системі фортець західних кордонів Русі. Через Белз проходили торгівельні шляхи з Польщі на Київ та Візантію.
Перша ж письмова згадка про Белз відноситься до 1030 року. Згідно “Повісті врем’яних літ” у цьому році місто у поляків відвоював великий князь Ярослав Мудрий. Наступна згадка – 1050 рік, а у 1170 році місто вже стає столицею однойменного князівства. Чергова літописна згадка про Белз у 1188 році пов’язана з боротьбою за владу між руськими князями. Протягом 1207 – 1211 років у Белзі княжив Василько Романович, а з 1234 році Белзьке князівство переходить до володінь Данила Галицького. 
XIV століття ознаменувалося боротьбою за володінням князівством між Польщею, Литвою та Угорщиною. У 1340 році Белз попадає під владу Литви, але у 1349 році його разом з іншими волинськими містами здобув польський король Казимир ІІІ Великий. Наступного року Белз знову опиниться під владою литовських князів. До того, як Польська корона повністю підпорядкує собі землі навколо Белза, пройде ще більше 100 років, під час яких місто витримає не одно облогу. Так, у лютому 1351 року Казимир ІІІ, заручившись підтримкою угорського короля Людвіка І Великого та благословінням Папи Римського, йде на Белз, але обидва королі безславно програють захисникам міста. Наступна облога була у 1366 році під час правління у Белзі князя Юрія Наримунтовича – також безуспішна для поляків. 
У 1376 році місто знову бере в облогу угорський король Людвік І Великий, до якого долучаються поляки, які щойно захопили Холм. Белзькому князю Юрію Наримунтовичу прийшлося здати місто після 7 тижнів облоги – сподіватися на допомогу не було від кого. Землі навколо Белза і Холма було приєднано до Галичини і вони були віддані під керівництво останнього галицького князя Владислава Опольського, який йменував себе “Божою милостю пан і дідич Руської землі“, проте нічого не робив на користь місцевого населення. Того ж року Людвік надав Белзу Магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 1378 році король усунув від керівництва Владислава Опольського, призначивши на його місце угорського намісника. По смерті угорського короля польська шляхта обрала собі королевою дружину литовського князя Ягайла Ядвигу.
У 1288 році польський король Владислав Ягайло надав Белзьке князівство Земовиту IV – князю мазовецькому і принцу руському, який був одружений на його сестрі Олександрі. За часів правління мазовецьких Белз знов розбудовується, як центр князівства. У 1462 році Белз із землями навколо остаточно відходить до Польщі і становиться центром воєводства. У 1497 році під Белзом декілька днів стояли прусські рицарі, які прийшли на допомогу королю Яну Ольбрахту у його боротьбі з Молдавією. 
У той самий час для Белза, як і для більшості поселень Галичини, почався складний період випробувань – період турецько-татарських набігів. Та незважаючи на це, у XVI столітті Белз був достатньою розвинутим містом. Так, у 1578 році в місті було “прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники. Отже, разом ремісників 96, майстрів – 410“. Перехід до складу Австрійської імперії ознаменував новий розвиток міста.
У складі Української РСР Белз – з 1951 року. У грудні 2001 року Белз отримав статус Державного історико-культурного заповідника, а у 2005 році місто відсвяткувало свій 1000-річний ювілей.
Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
andy_babubudu
Читайте ще про Белз:
