Як я вже писав, у Белзі – тьма пам’яток. Крім найдавнішої частини – Замочку, історичних цікавинок багато і в середмісті, і на околицях містечка. Буду розповідати частинами, адже їх насправді так багато, що для описання треба б було видавати цілу книжку. Почнемо з середмістя, яке компактно розташовано навколо колишнього Ринку.
З південно-західного боку до Ринкової площі примикає ратуша і ансамбль колишнього монастиря домініканів. Отці домініканці з’явилися в Белзі у 1394 році на запрошення Земовіта IV – князя мазовецького та белзького. Тоді ж було засновано і кляштор з дерев’яним костелом. Муровані костел і келії з’явилися в середині XVI століття. Костел первісно був тринавовим з трансептом та витягнутим циркульним вівтарем, а стіни укріплювали могутні контрфорси. Перебудова храму проводилася у XVIII столітті.
Кляштор закрила австрійська влада у 1784 році, а храм було перетворено на парафіяльний. На жаль, до наших днів дожили лише мальовничі руїни костелу, які, скоріше, нагадують зруйнований замок. Храм разом з більшою частиною міської забудови було зруйновано під час бойових дій у 1944 році.
Проте збереглася дзвіниця, яка своїм фасадом виходить на Ринок. Її збудовано на початку XVIII століття під час перебудови кляштору. Нещодавно відреставрована барокова дзвіниця прикрашена волютами. Пам’ятка має симпатичний портал з ліпниною, а її фасад розчленований пілястрами іонічного ордеру.
А що це за така цікава чотирьохярусна башта, схожа на ратушу? Так, це дійсно ратуша, але лише з недавнього часу. Справжня ж стояла посередині Ринкового майдану і скоріше за все була дерев’яною. Будівля, в якої сьогодні знаходиться міська рада, була перероблена на ратушу в міжвоєнний період. Первісно ж могутня вежа разом з двоповерховими будівлями, що примикають до неї – це колишні келії домініканського монастиря, зведені у XVII століття.
Вежу ратуші прикрашає ажуровий ліхтар, а на її четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стріли були колись виготовлені з татарських стріл. Під час реконструкції вежі знайдено фрески орієнтовано XVII століття, а в культурному шарі, глибина якого в цьому місці складає близько 4 метрів – дитячі поховання, кераміку та залишки невідомого муру.
До руїн домініканського монастиря примикає комплекс монастиря ще одного ордену – сестер домініканок. Кляштор домініканок засновано дружиною віленського каштеляна Софією Ходкевич у 1635 році за сприяння короля Владислава IV. Первісний дерев’яний костел, що стояв на Люблінському передмісті, у 1647 році було спалено під час татарського нападу. Новий мурований храм постав у 1657 році під титулом Св. Миколая.
Костел був збудований з червоної цегли (зараз її вже не побачите). Має бароковий фасад з чотирма скульптурами: Урсули, Катерини Сієнської, Розалії та невідомої святої. По обох боках фронтону розташовані триярусні башти, а сам фронтон крім скульптур прикрашають пілястри доричного ордеру. 
Поруч з костелом розташована відносно нова дзвіниця, збудована у 1906 році. 
У 1743 році завершено будівництво монастирських келій. Їх двоповерхові комплекси прибудовані до південної і західної стін костелу. Разом з костелом вони утворюють замкнений внутрішній дворик. Декор майже відсутній, лише на замурованому порталі можна побачити його фрагменти. На відміну від костелу, який реставрується, келії знаходяться в плачевному стані і потрохи руйнуються.
Монастир було ліквідовано у 1783 році указом австрійського цісаря Іосифа ІІ. Костел було передано греко-католицькій церкві. У 1861 році проведено ремонт храму, а у 1896 – 1900 його інтер’єр було розписано і замінено іконостас. Після декілька десятиліть закриття у радянський період у 1991 році колишній костел знову передано греко-католикам і повторно освячено, яка церкву Св. Миколая.
Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
andy_babubudu
Читайте ще про Белз:
