В цій частині ми прогуляємося найстарішою частиною Белза – Замочком. Передмістя “Замочок” знаходиться на південний схід від середмістя. Від центру – максимум 10 хвилин пішої ходьби. Саме тут, на півострові, якій утворює злиття річок Солокії та Речиці, почалася історія давнього княжого міста Белз. Городище мало чотирьохкутну форму, оточене валами і глибокими ровами. По його кутах були розташовані чотири дерев’яні башти. Внутрішній вал розділяв його на дві частини: дитинець і посад.
Крім валів і ровів, місто-фортеця мала і природний захист. За валами були непрохідні болота, а з південного боку, там де не було валів, місто обороняла річка Солокія, над крутим берегом якої давній град підвищувався на 7 метрів.
В’їзд до давнього граду здійснювався через надбрамну вежу, яка знаходилася у північно-східній частині городища. До вежі вів розвідний міст, який при загрозі могли швидко прибрати. До брами примикали вали, в основі яких були два ряди городень з дерев’яних зрубів. Їх зовнішній ряд був заповнений землею, а внутрішній слугував житловими та господарськими приміщеннями. Посеред дитинця знаходився княжий двір з палацом і господарські споруди. Замкова церква, ймовірно, стояла у північно-західній частині.
Під час розкопок виявлено, що товщина культурного шару на городищі давнього Белза сягає 2,5 метри. Були виявлені рештки зрубаної споруди, значну кількість археологічного матеріалу давньоруського часу: фрагменти кераміки (іноді з клеймами на дні посудин), залізні шпори, ножі, бойову сокиру. До унікальних знахідок відноситься свинцева висла печатка з написом “Днеслово”. На посаді городища знаходилися житлові приміщення стовпової конструкції. Під час розкопок знайдені багаточисленні вироби з металу, каменю і кості, скляні браслети, намистину та срібну монету, так званий празький гріш Яна I Люксембурзького, що датується 1310-1346 роками.
Кінець давньоруському місту поклала татаро-монгольська навала у 40-х роках XIII століття.
Очевидно, замок відродився під час литовсько-польсько-угорських протистоянь XIV – XV століть. Важливу оборонну роль він відігравав під час татарських набігів, які масово розпочалися наприкінці XV століття. На той час замок мав дерев’яні вежі і бастеї, та був обнесений дерев’яної стіною, яка була обмазана глиною. 
Новий етап в укріпленні міста розпочався на початку XVII століття. У 1620 році проведені роботи зі зміцнення міських фортифікацій. Було збудовано потрійні вали 20 – 30 метрів завширшки, які завершувалися дерев’яними стінами. Найбільш потужними вали були з західного боку, де був найменший природний захист. Разом з ними місто захищали рови, які заповнювалися водою. До міста можна було потрапити з півночі та сходу через насипні греблі та прокладені мости. Всього замок мав три брами: Львівську, Сокальську і Люблінську (Замойську).
У 1938 році на місці, де був дитинець давнього Белза, побудували Кальварію – хресну дорогу. Її вид зовнішньо нагадує: тут колись був замок. Кальварія складена з цегли і має 14 станцій-капличок. 
З півдня над високим берегом Солокії по боках Кальварії розташовані дві вежі-каплички. Одна з них так похилилася, що ось-ось впаде в річку…
Всередині подвір’я Кальварії встановлено величезним пам’ятник-хрест, який символізує 1000-річчя Белза.
Крім того, на території Замочку знаходяться два чудових храми: костел Пресвятої Діви Марії і каплиця Св. Валентина.
З Замочком тісно пов’язана історія ікони Ченстохівської Божої Матері, яку прийнято вважати чудотворною. За легендою, її написав в Єрусалимі на кипарисовій дошці через 13 років по смерті Христа його учень – євангеліст Лука, а потрапила ікона на давньоруські землі завдяки Кирилу та Мефодію. До Белзу ікона потрапила через шлюб руських княгинь з галицькими та польськими князями. Перекази кажуть, що ікона врятувала місто під час монгольської навали: мешканці винесли ікону на міський мур і при попаданні в її лік ворожої стріли Богородиця заплакала. З рани потекла кров, а чужинці у повній темряві і паніці перебили один одного. 
У 1377 році князь Владислав Опольчик перевіз ікону до Львова, а пізніше – до Ченстохової. У дерев’яному костелі Св.Катерини у Белзі, що стояв на території замкового дитинця, зберігалася копія чудотворної ікони. Ії шанували як римо-католики, так і греко-католики, які по черзі провадили служби у костелі. На початку ХХ року храм перебував у плачевному стані, і було прийнято рішення про його знесення і побудову нового костелу.
Протягом 1906 – 1911 років за проектом архітектора Калікста Крижановського збудовано новий мурований костел Пресвятої Діви Марії у модерновому стилі з елементами готики. У період між світовими війнами храм використовувався, як гарнізонний. З 1939 року тут знаходився спостережний пункт: спочатку німецький, потім – совєцький, адже по річці Солокія з 1939 року проходив кордон між Третім Рейхом і СРСР, а після закінчення війни і по 1951 рік – між Польщею та Радянською Україною.
Фасад прикрашає вежа, по боках розташовані декоративні контрфорси, а в стіни вмуровані ядра. У 1991 року храм передано православній громаді УПЦ КП, відреставровано і освячено, як церкву Св. Миколая.
Розбудову храмового комплексу на замочку продовжено у 1933 – 1935 роках за проектом архітектора Вітольда Равського. У 1933 році постала двоярусна вежа-дзвіниця у стилі історизму, увінчана зубцями. На фасаді вежі – історичний герб Белза, наданий у 1462 році королем Казимиром, у вигляді грифона.
На триарковій брамі костелу, спорудженій у 1935 році, іншій герб Белза – пушкар з гарматою і латинським надписом “Belz constanter fidelis” (“Белз постійно вірний”).
Тоді ж, у 1935 році на замковому подвір’ї постала велична каплиця Св. Валентина у стилі функціоналізму. Цю каплицю ще називають “Польовий вівтар“. З обох боків вівтаря встановлені фігури Свв. Франциска і Домініка. У рік святкування 1000-річчя Белза до Польового вівтарю повернулася подарована поляками ікона Белзької Божої Матері.
Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров) ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
andy_babubudu
Читайте ще про Белз:
Белз, ч.1: історія давнього міста
