Белз, ч. 5: Передмістя

В маленькому містечку все недалеко. Ось і до міської околиці, де знаходиться давній цвинтар – всього 10 хвилин ходьби від центру. Головна атракція (якщо так можна назвати) кладовища – дерев’яна церква Параскеви П’ятниці, яка належить до пам’яток національного значення і походить з XVII століття. Є припущення, що храм був збудований у селі Прусинів і перенесений на цвинтар в Белзі у XVIII столітті. Існує думка, що теперішній храм – вже третій на цьому місці. Підставою так вважати є виявлені під час реставрації під підлогою рештки вугілля двох попередніх церков.


Як і зараз, первісно церква була двозрубною. Бабинець було добудовано у 1863 році. В радянські часи храм був занедбаним, провалилося навіть перекриття шоломовидної бані. Під час реставрації, проведеної у 1979 році за проектом Богдана Кіндзельського, Галини Крук та Івана Могитича, церкві повернуто первісний вигляд: бабинець було розібрано і храм знову став двозрубним. Але в 90-х роках пам’ятка знову занепала і, навіть, горіла. Часткова реставрація церкви проведена у 2006 – 2007 роках: замінено гонт, заново пошальовані стіни. Поруч з церквою – більш молода одноярусна дзвіниця (ХІХ століття).

Крім дерев’яної церкви на міському цвинтарі збереглася каплиця з похованнями ксьондзів:

Закінчуємо нашу подорож княжим містом на його північно-східній околиці – Заболотті. Тут, на виїзді до Белза з боку Червонограда на залізничному переїзді стоїть найцікавіша скульптура міста – колона Св. Вінцента. Цікава не лише сама фігура, а й постамент, на якому її розміщено. Історія, на жаль, не залишила даних про автора шедевру. Ймовірно, що він походить з XVIII століття.

Правою рукою Вінцент показує напрям на Белз, а ліва його рука колись тримала факел. Каплан Вінцент (1576-1660) був засновником товариства лазаристів і вважається опікуном убогих та хворих. Канонізований римо-католицькою церквою, як святий.

І на останнє, про історію, яка відбулася зі мною на вокзалі в Белзі, і, власне, про сам вокзал. Сам вокзал є неймовірно великим для такого маленького містечка, як Белз. Тим більш, якщо звернути увагу, що через станцію проходить всього один потяг на добу: це – приміський поїзд Рава-Руська – Сокаль. Зранку йде в один бік, увечері повертається. Складається, здається, чи то з одного, чи то з двох вагонів.

Розглядаючи варіант повернення до Львова поїздом через Раву-Руську, я вирішив зайти на вокзал, щоб уточнити розклад. Підійшовши до будівлі побачив, що на мене йде ціла зграя гусей, які витягнули шиї і шипіли на мене, немов змії. Спасаючись від них, я забіг в будівлю вокзалу і зачинив за собою двері. Гуси не відступали: стояли під дверима, чекали, шипіли. Довелось і мені почекати хвилин з 10, поки вони трохи відійшли від дверей. Вийшовши з вокзалу я побачив, як гуси окупували платформу і перегородили мені шлях. Поки обходив їх по путях, вони знову побігли на мене. Варіант із добиранням додому поїздом відпав… Прийшлося повертатися роздовбаним бусиком через Червоноград.

Згодом вияснилося, що гуси були не прості. Гуси були пограничними. В пару кілометрах від вокзалу – кордон. Зазвичай тут пасуться прикордонники і наїзжають на туристів (як то було з haidamac ). У разі відсутності прикордонників з їхніми обов’язками успішно впорюються гуси 🙂

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu

Читайте ще про Белз:

Белз, ч. 1: історія давнього міста

Белз, ч. 2: Замочок

Белз, ч. 3: Монастирі домініканців і домініканок

Белз, ч. 4: Середмістя