Про цікавезне місто Белз на наших сторінках вже писав Андрій Бондаренко. Аж у п’яти частинах.
Белз, ч.1: історія давнього міста
Белз, ч. 3: Монастирі домініканців і домініканок
За кількістю крутих пам’яток місто Белз, в якому мешкає трохи більше двох тисяч осіб, один із рекордсменів України. Це якщо рахувати на душу населення. Пам’ятки Белза об’єднані у історико-культурний заповідник, який створили ще у 2001 році, але сказати, що ця установа багато і доглянута язик не повертається. Більшість неймовірних пам’яток Белза, колишньої княжої столиці, перебуває у поганому стані, деякі у стані напівруїни і руїни. Величезною проблемою є дорога до цього містечка, якої фактично немає. Ми їхали сюди (березень 2022 року) із Червонограда грунтовкою не найкращої якості. Із Рави-Руської, нам сказали, дорога не краща. Дивно, адже це майже кордон із Польщею. У мирний час тут могли бути сотні туристів, і українських, і польських. Але нині Белз залишає по відвідинах подвійне враження – величі і занепаду.
P.S. Хочемо зазначити, що коштів на реставрацію та ремонт пам’яток Белза не вистачає, але чомусь вистачило коштів, щоб замість оригінального неоготичного даху на колишній костьол Пресвятої Діви Марії, а нині церкву святого Миколи (ПЦУ), начепити золоті бані – велику, і трохи меншу. На нашу думку це злочин.
Фото Романа Маленкова.
Середмістя Белза. На останньому фото в’їзд у Белз з боку Червонограда
Церква святого Миколи (колишній костел Пресвятої Діви Марії) — чинна церква у місті Белз, парафія належить до ПЦУ.
Костел будувався з 1906 по 1911 роки і дістав ім’я св. Вероніки. Архітектором нового мурованого костелу був Калікст Кшижановський. Храм збудовано у стилі модерн з елементами готики. Фасад асиметричний, вежа знаходиться праворуч від входу. У фасад вмуровано ядра, а поверх нього вибито напис «O Mario Matko Boza Ratuj Nas». У міжвоєнний період костел використовувався як гарнізонний.
У 1933-1938 роках за проектом архітектора Вітольда Равського закінчено будівництво всього костельного комплексу. Зокрема у 1935 році постав новий польовий вівтар св. Валентина, у якому нині зберігається нова копія ікони. Польовий вівтар збудовано у стилі функціоналізму. У 1933 році було збудовано дзвіницю в стилі модерн з елементами романтизму. Вона двоярусна, цегляна, увінчана короною, чим нагадує шахову туру. На фасаді розміщено один з історичних гербів Белза — зображення грифона. Вежа достатньо добре збереглася.
Брама костелу постала у 1935 році. За формою — це триаркова споруда. На ній зображено інший герб Белза — гармаш з гарматою та латинський напис «Belz constant fidelis» (Белз завжди вірний). Брама, як і дзвіниця, не реставрована, втім добре збережена. Хресна дорога була збудована останньою — у 1938 році. Вона складається з цегляних мурів з 14 станціями. Два задніх кути акцентовані наріжними капличками. З 1939 року, коли Белз, як і всю Польщу окупували Третій Рейх та СРСР, тут знаходився німецький прикордонний спостережний пункт, оскільки новий кордон Третього Райху з Радянським Союзом проходив по річці Солокія поряд з костелом. З 1951 року, коли Белз перейшов зі складу Польської Республіки до УРСР, тут розміщувався вже радянський прикордонний гарнізон. З 1991 року церкву передано православній громаді, відтоді вона отримала ім’я св. Миколи.
На фото Сергія Криниці (нижнє фото) ми бачимо, як храм виглядав ще зовсім недавно. Верхнє фото – храм після “ремонту” (фото 2022 року). Будівлю просто спотворили.
Церква святого Миколая, колишній костел Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії (Пречистої Богородиці) та монастир сестер-домініканок — сакральні споруди в Белзі (Львівська область, Україна). Пам’ятка мурованої архітектури доби бароко (1653). Діючий храм УГКЦ. Неподалік церкви знаходилась до пожежі 1739 року кафедральна церква св. Миколи.
Фундаторка — віленська каштелянова Софія Ходкевич. Спочатку будівлі були дерев’яними, згоріли під час нападу татар 1647 року.
Дідич Моршина Александер Станіслав Белжецький записав фундуш для жіночого домініканського монастиря РКЦ у Белзі, який був забезпечений, зокрема, на його маєтках у Моршині і Довгому. 1684 року монахині (вікарія Катажина Бушовська, субпріориса Вікторія Прусіновська та 3 консиліярки) погодились, щоб його вдова Зофія перенесла «запис» монастирю з відступлених кішинському старості Каз-у Лабенцькому сіл Довге та Моршин на інші маєтки А. С. Белжецького.
Після входження Галичини до складу імперії Габсбургів костел передано греко-католицькій громаді міста. До нього перенесли іконостас та окремі ікони розібраної дерев’яної церкви св. Духа.
У 1944 році після виселення українців в УРСР Белз опинився за так званою лінією Керзона на польському боці, церкву знову переобладнали на римо-католицький костел. Після виселення поляків 1951 року храм закрили. За совітів пропав весь церковний вистрій і надзвичайно багатий парафіяльний архів, яким користувався історик Теофіль Коструба для написання своїх розвідок про Белз.
Дзвіниця — 1906 року, архітектор — Філемон Левицький.
Колишній монастир домініканців. Головний храм стоїть руїною. Дзвіниця монастиря нині є дзвіницею ратуші.
