Цей храм відноситься до споруд, які будь хто назве красивими. Це храм із поштівки. Він мався б служити візитівкою для будь якого міста. Але не для Львова. І на сувенірних магнітиках ви його не знайдете. Та і в путівниках він проскакує нечасто. А все тому що, стоїть далеко за межами львівського середмістя й не визначається значним віком (якихось сто років – для Львова це не вік). Хоча храм цей можна побачити з вікна потягу, якщо пощастить в’їжджати до галицької столиці не вночі.
От і я колись його побачив краєм ока з вікна, а потім не ідентифікував серед львівських пам’яток. Вирішив, що мені здалося – ну як такої краси не може бути у путівнику? Але пізніше я його знову побачив, на цей раз у іншому (новішому) путівнику, і ледве згадав, що я його уже бачив.
Рисунок старої церкви Вознесіння Господнього, опублікований А.Вольфскроном у 1858 р. (із ВІКІПЕДІЇ)
Перший шлях мій до церкви Вознесіння Господнього був непростим – через парк Знесіння після дощу. Йшов довго, заліз у багнюку, але не пожалів. А потім був біля храму ще двічі, у різні роки. Та жодного разу не вдалося зайти досередини – постійно натикався на зачинені замки. Останній раз був тут у листопаді 2012-го – і знову те саме – замок на воротах, мовляв приходьте на службу. Доведеться прийти.
Церква Вознесіння Господнього була збудована протягом 1897-1901 рр. Проект храму розробив Владислав Галицький – автор багатьох будівель у Львові та на Львівщині. Щось схоже він збудував на Личаківському кладовищі для гробниці Бачинських.
Храм будували на місці старої дерев’яної церкви. Цікаво що будівництво відбувалося у цікавий спосіб: стару церкву обклали цеглою, потім розібрали, а потім новий храм обклали брусками грубого пісковику, який нині виконує основну декоративну функцію. В ті часи були противника руйнації найстарішого дерев’яного храму передмість Львова, але дослідники стверджують, що був він у занедбаному стані й потребував значних ремонтних робіт. Хоча саме стара церква (зведена ще у 1602 році) дала назву району, де нині розташовано новий храм – Знесіння (Вознесіння). Хоча і тут не все просто, адже сучасна вулиця Старознесенська (саме на ній стоїть храм, під номером 32) розташована у районі, який називається Старе Знесення. Але я не полізу у чагарі історії формування львівських передмість, адже і сам її майже не знаю. Зазначу лише, що нині до храму ходить маршрутка. От номер, правда, забув, знаю лише що вона іде через центр.
Будинок священника
Храм Вознесіння Господнього будували у неороманському та неоготичному стилях. В інтер’єрах збереглися розписи початку 20 століття та ікони значно поважнішого віку (перейшли у спадок від дерев’яного храму). Але, оскільки особисто я цих інтер’єрів не бачив, то і описати їх не можу. А от про екстер’єр ще раз скажу – він просто супер. І нехай знавці архітектури кажуть, що цей храм не шедевр (з відомим лише їм міркувань), але подібних храмів в Україні є небагато.
Поряд із храмом зараз стоїть готельно-розважальний комплекс. Неподалік, на пагорбі, примостився новий монастир Згромадження сестер Йосафаток (Старознесенська, 58), а трохи далі (на кілька км) стоїть старовинний костьол священномученика Йосафата (не знаю хто це) й усіх українських мучеників, збудований ще у 1607 році. Можливо і до нього колись дійдуть руки.
Текст та фото Романа Маленкова
Водонапірна башта на вулиці Старознесенській
Храм святого Йосафата (1607 р.) та мур навколо нього