Місто Золочів – районний центр у Львівській області. Розташований на автотрасі Львів-Тернопіль-Умань (70 км від Львова). Є залізнична станція. Населення – 24 тис. мешканців. Площа – 1173 га. Перша письмова згадка – 1423 рік. Пам’ятки архітектури – Золочівський замок, XVІІ ст. (зараз музей-заповідник); Золочівський двір, XV ст. (боярський двір, боярське зібрання); церква Святого Миколая, XVІ ст.; церква Воскресіння Господнього, XVІІ ст.; костел Успіння Пресвятої Богородиці, XVІІІ ст. Крім того, в Золочеві розташовано Василіанський монастир греко-католицького обряду (заснований у 1569 році).
Замок – головна пам’ятка Золочева
В перший тиждень нашого перебування на Львівщині йшов дощ. В той час як у Києві стояла спека. Регулярно з дня у день галицькі поля і городи небо поливало водою. І лише у Золочеві з-за хмари визирнуло сонечко. Ненадовго правда, але цього часу виявилося достатньо, щоб на горизонті золотом заблищали бані якоїсь великої церкви. Церкву ту ми побачили від автостанції на вулиці Степана Бандери (саме там нас висадила буська “маршрутка”). Церква була на віддалі кількох кілометрів, але мені відразу закортіло попрямувати до неї. “Мабуть то і є Золочівський замок, – думав я тоді. – Як в Острозі – замок на горі, а в замку церква. Та ще й відповідно до назви міста вкрита золотом”. Згодом з’ясувалося, що замок в іншій стороні, а золотоверха церква є зовсім новою і навіть недобудованою.
Найстаріша будівля Золочева Боярський двір (XV століття)
До готелю “Україна”, в якому ми прожили наступні шість днів, шлях пролягав через центр Золочева. Тому перші враження про це стародавнє місто ми отримали із рюкзаками за плечима. Центр виявився мереживом вузеньких затишних вуличок, головна з яких носила ім’я Маркіяна Шашкевича (цей поет та просвітитель народився на Золочівщині, в селі Підлисся) і була виключно пішохідною. З обох боків вулиці рясніли вивіски магазинів та кав’ярень, а від перехрестя з вулицею Рєпіна проглядався величний барочний костьол з годинником на дзвіниці. На розі вулиць Шашкевича та Валової, поряд з міською ратушею, стояв пам’ятник В’ячеславу Чорноволу, а на самій Валовій розміщувався наш готель.
Перше ж знайомство із Золочевим підтвердило, що він вартий уваги та поваги, а майбутнє наше майже тижневе перебування в цьому місті дозволило значно ближче познайомитись з місцевими пам’ятками.
Трохи історії
Попередником сучасного Золочева можна вважати давньоруське місто Радече, яке в історичних джерелах згадується під 1180 роком. Радече зруйнували татаро-монголи у ХІІІ столітті, а на його місці виник Золочів. Відомо, що в XIV-XV століттях в межах сучасного міста існувала дерев’яна фортеця, яку спалили кримські татари, але перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком, коли він перейшов від відомого у Галичині роду Кердеїв у володіння до Яна Менжика. А вже у 1427 році Золочів належав боярському роду Щечонів, які навіть судилися між собою за право володіння містом. Від тих часів в центрі міста стоїть боярський двір.
Золочівський Василіанський монастир
Бояри відігравали провідну роль у розвитку Золочева й зробили його дуже багатим. Про багатство це свідчить той факт, що навіть король Владислав ІІІ Варненчик, власник значної частини земель навколо міста, заборгував боярам 300 гривень (на той час це була величезна сума). Віддавати борги Варненчик вирішив золочівськими землями, чим спровокував ситуацію, коли власниками міста почали вважати себе відразу декілька заможних родин. Довгий час після того вони сперечалися за право володіти Золочевим (зрозуміло, що суперечки ці були не завжди джентльменськими). Закінчилося все тим, що в другій половині XV століття володарями міста стали Сінинські. Ці польські магнати зміцнили Золочів оборонним валом та дерев’яно-земляним укріпленням, що стояло на місці сучасного замку. Особливу роль в історії міста зіграв Станіслав Сінинський, що був його власником на початку XVІ століття. Саме він у 1523 році здобув для Золочева Магдебурзьке право. Крім того Станіслав Сінинський прославився своїми любовними пригодами, за які його відлучили від церкви.
У 1532 році Сінинський продав Золочів познанському каштеляну Андрію з Гурки, від якого напівзруйноване після нападу татар місто у 1541 році перейшло до родини Зборовських. Через двадцять років Гурки відкупили Золочів, але згодом знову продали.
В кінці XVІ століття власниками Золочева стали Собєські, які володіли ним наступні півтора століття. У 1634 році батько майбутнього польського короля Яна ІІІ – Якуб Собєський – збудував у місті кам’яний замок, що на довгі століття став візитівкою та оборонцем Золочева. Але ця твердиня одночасно стала і символом полонізації міста. Особливо в часи Хмельниччини, коли в замку збиралася польська шляхта з усієї округи.
Оборонятися Золочеву в ті буремні часи було від кого. Особливо дошкуляли татари. В 1649 році татари спалили місто разом із замком, а значну частину мешканців забрали у ясир. Довгий час місто було у занепаді, який скінчився лише після того, як власником став Ян Собєський. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король перебудував та укріпив Золочівський замок. Але це не допомогло Золочеву в 1672 році, коли турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто.
До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, якого згодом змінили Радзивіли.
Після першого поділу Польщі у 1772 році Золочів разом з навколишніми землями перейшов до Австрії, яка впровадила свої порядки у місті. Австрійці закрили два католицьких монастирі, один з яких згодом віддали під православну церкву. Саме тоді відбувся якийсь дивний обмін церквами між українською і польською громадами – поляки взяли собі новішу, архітектурно довершену споруду (сучасний костьол Успіня Пресвятої Богородиці), віддавши українцям старішу, але далеко не таку величну (сучасна церква Воскресіння Господнього).
Більшість вулиць центральної частини Золочева сформувались ще у ХІХ столітті
На самому початку ХІХ століття у Золочеві знову змінився власник – ним став граф Лукаш Комарницький. Це був останній з магнатів, що володіли містом, адже в 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в’язницю.
В 1918 році Австрійська (а з 1804 року Австро-Угорська) імперія розпалась. Золочів знову потрапив під владу Польщі. Але цього разу панування поляків на Галичині виявилося недовгим – через 21 рік ці землі перейшли до Радянського Союзу. Почались комуністичні репресії та Друга Світова війна…
Пам’ятки Золочева
Офіційно до пам’яток загальнодержавного значення у Золочеві відносяться лише десять об’єктів, але якби це місто було розташоване на Сході України, напевно їх було б значно більше – до пам’яток архітектури та містобудування зарахували б майже всі будівлі міського центра, адже значна їх кількість була зведена у ХІХ столітті. Саме тоді сформувався сучасний центр Золочева, який дивом вцілів в період Другої Світової війни і зараз зберігає неповторний образ міста заможних людей, яким він був в часи Австро-Угорського панування.
Розвитку Золочева у ХІХ столітті сприяли його зручне розташування, мальовнича місцевість, традиції та будівництво у 1871 році залізниці. Звідусюди тоді приїздили у місто багатії. Вони оселялись в Золочеві та зводили великі кам’яниці. На місці давніх валів було споруджено прогулянкові сквери (спацери), які додали особливих деталей в неповторний галицько-польсько-австрійський колорит міста.
Розпис Модеста Сосенка
Миколаєвська церква (ХVІ століття) мала оборонний характер і входила в систему валів
Офіційні пам’ятки Золочева датуються XV- XVІІІ століттям. Найстаріша з них – Золочівський двір (або боярський двір) – мурована з каменю будівля, збудована в XV столітті як резиденція власника міста. Довгий час господарі Золочева жили саме в цій споруді, тут же містився і міський арсенал. Але після зведення Золочівського замку боярський двір почав занепадати. В XVІІ столітті його передали в підпорядкування парафіяльному костелові для опіки над убогими. Саме тому цю споруду ще називають будинком убогих. Пам’ятка ця і зараз стоїть в центрі міста, але має просто жалюгідний вигляд. Нею абсолютно ніхто не опікується, а тим що вона досі не перетворилась на купу каміння слід завдячувати міцності товстелезних (до 2 метрів завтовшки) стін.
На лінії оборонних валів (сучасна вулиця Валова) в XVІ столітті було збудовано церкву Святого Миколая. Це була споруда фортифікаційно-культового характеру, яка і зараз зберегла риси оборонної архітектури. В радянські часи були знищені старовинний іконостас та настінні розписи храму, а в самому приміщенні розміщувався атеїстичний музей. Але після отримання Україною незалежності церкву віддали вірянам. Протягом 2000-2003 років відновили настінні розписи, які на початку ХХ століття виконав відомий львівський майстер Модест Сосенко, а використовуючи дивом збережені фрагменти відтворили іконостас.
Костьол Успіння Пресвятої Богородиці
В центрі Золочева, на вулиці Григорія Сковороди, розташовані православна церква Воскресіння Господнього (1604 рік) та костьол Успіння Пресвятої Богородиці (1726 рік). Власне на мене збудована в стилі ренесансу церква особливого враження не справила – таких в Галичині немало (хоча чотири сотні років – вік достойний поваги). Інша справа – барочний костьол з великою кількістю скульптурних зображень святих, з барельєфами, з годинником на вежі та боєм дзвону. Ця велична похмура споруда підкреслює особливу ауру центра Золочева, ніби розганяючи навколо себе дух провінціалізму – обов’язковий атрибут “совдеповського” райцентру. Підсилює враження і корпус монастиря домініканців, розташований позаду костьолу. Монастир закрили в радянський період. Зате у спадок залишились якісь заводські приміщення, розташовані у корпусі келій.
Воскресенська церква (1604)
На Львівській вулиці при в’їзді у місто знаходиться греко-католицький монастир Василіанського ордену (монастир Вознесіння Господнього), заснований у XVІ столітті (вперше згадується під 1567 роком). Зруйнований татарами у 1649 році монастир було відбудовано на кошти Яна Собєського, але споруди монастиря звели дерев’яними. У 1840-1860 роках на кошти графині Комарницької монастир перебудували – саме тоді було збудовано кам’яну церкву Вознесіння Господнього, яка і зараз є прикрасою обителі. В радянські часи монастир звичайно ж закрили. Вгадайте з трьох раз, що радянські чиновники розмістили в ньому? Правильно, туберкульозну лікарню (протитуберкульозний диспансер).
Але пам’яткою номер один в Золочеві є замок. Та про нього я розкажу окремо.
Текст і фото Романа Маленкова
