Перлина архітектури. Безперечно найбільш видатна дерев’яна сакральна споруда свого періоду на Наддніпрянщині, а можливо й не лише. Церква Козьми та Даміана у Коленцях, на Киїівщині. Вона вражає своєю архаїкою та складністю конструкції ззовні, але всередині вона просто неймовірна. Нічого подібного в період тотального синодально-єпархіального стилю не робили. Восьмерики, четверики, колони, казковий об’єм – таке міг створити лише непересічний архітектор та інженер. Можливо тому авторство храму приписують київському архітектору Миколі Юргенсу. А звели храм у 1874 році.
Церква на межі – ще трохи, і може статись катастрофа. Неозброєним оком видно, що шалівка потрухла і навіть колоди зруба почали гнисти. Цей шедевр потрібно рятувати. Громада села не має на це ні коштів, ні можливостей.
А який же тут іконостас. Супер!
Текст та фото Романа Маленкова
Ось що пише про цю церкву Андрій Власенко. Сайт Українська церковна архітектура
Безперечно, церква у Коленцях — найоригінальніша на Київщині. Такого несподіваного і водночас переконливого сполучення восьмериків і четвериків немає і в давнішій дерев’яній архітектурі, не кажучи про історизм (подібна за планом споруда є у недалекому селі Вовчків, але загалом їй далеко до коленцівського шедевру).
Певна річ, споруджував Козьмодаміанівську церкву непересічний зодчий, який мав не тільки великий хист, а й велику любов до матеріалу і старої народної традиції. Либонь з цієї причини у всесвітньому павутинні храм нерідко приписують або до ХVІІІ ст., або до знаних майстрів на зразок Миколи Юргенса.
Все в житті буває, одначе ми лишаємо церкву у другій половині ХІХ ст., коли на теренах України доживав віку архітектурний романтизм. В цей стилістичний напрямок цілком вписується і вертикальна нефарбована шалівка, і аркові, круглі та стрільчасті вікна, і, головне, дивовижна підпірна конструкція із восьми колон і хвилястої «корони» вінців верху. До того ж, як то кажуть, не архітектурою єдиною… Усередині церква являє собою справжній музей старожитностей, де живуть своїм духовним життям різностильні ікони, рушники й стінописи.
Довгі роки святиня (між іншим, пам’ятка місцевого значення) чекає на серйозний ремонт, який не те що назрів, а й «успішно» перезрів. Та ніхто — ні сумлінний священик-настоятель, ні добра громада, ні держава — за бідністю не може дати йому ради…
Хоча стривайте. Невже наша держава й справді така бідна? Чи все ж таки, даруйте на слові, дурна? Адже розумний навіть у скруті не занедбує те, що найдорожче…
