Відразу зазначимо – цвинтар у Колодистому – це надзвичайна пам’ятка історії та мистецтва, це об’єкт історичної пам’яті, якому не багато рівних в Україні, за рівнем мистецької довершеності. Від хрестів у Колодистому перехоплює дух. Так, це не замок і не палац, не церква і не житловий будинок, але візуальна атрактивність цього старовинного цвинтаря не поступається найвизначнішим українським замкам чи храмам. Аж не віриться, що це не десь у Німеччині чи Ірландії, що це в Україні й витесали й поставили ці хрести – українці. І ще більше не віриться, що для української держави Колодиський цвинтар навіть не пам’ятка.
Нам часто закидають щодо назви “козацький цвинтар” – мовляв тут поховані не козаки, адже козацького стану на Правобережжі не було часи російської імперії, а хрестів і надгробків часів Речі Посполитої тут ніби не знайдено. Найстаріші надгробки, підписи на яких збереглися, датуються початком 19 століття, але ж село було засноване ще у 17 столітті й маловірогідно, що цвинтар в ті часи був в іншому місці. А от у 17-18 століттях в Колодистому точно мешкали козаки, адже воно всього за 7 кілометрів від Кальниболота (колишня назва Катеринополя) – значного козацького центра, який мав власний курінь на Січі, був центром паланки й здавна вирізнявся міцними козацькими традиціями і звичаями. Місцеві мешканці запевняють, що село завжди було козацьким, і кріпацтва тут ніколи не було. Щодо кріпацтва – вони повністю праві, адже в польські часи села були старостинськими – фактично державними, і їх населяли вільні люди, а зважаючи на те, що це був майже кордон із Диким полем – люди ці були озброєними. Зазвичай, старости надавали пільги таким селам, адже вони здійснювали охорону порубіжжя, ну і звичайно, це були козаки.
Із загарбанням Правобережжя росією, старостинські маєтності перейшли у державну власнісність, мешканці залишились фактично вільними й зберегли козацькі традиції. Офіційно, не входячи у стан козаків, вони продовжували себе називати козаками, як до речі, й у Залізнячці, й у багатьох селах Звенигородського повіту, які у 18 столітті входили у старостинську маєтність: Кальниболото, Юрківка, Стебне, Гуляйполе, Єрки, Шестакове, Новоселиця та інші. Й у всіх цих селах збереглися козацькі кам’яні хрести на старовинних цвинтарях, але найбільше їх збереглося саме у Колодистому, й вони тут найбільшого розміру з усіх.
Отже, у 18 столітті на цвинтарі у Колодистому ховали козаків (низових та реєстрових), а у 19 столітті – їх нащадків, які перейшли у стан державних селян, але продовжували вважати й називати себе козаками. Згідно даних “Словника географічного Королівства Польського” у Колодистому у середині 19 століття мешкало 1350 осіб – 50 євреїв, а решта – українці (православні). Одним із головних занять селян було видобування й обробка каменю-пісковику, який видобувався із місцевого родовища. До речі, залишки того кар’єру ми знайшли. Каменотеси виготовляли жорна та надгробки, які продавали у значну кількість сіл. Зважаючи на розміри, колорит та естетичність хрестів у Колодистому, можна припустити, що найбільші й найгарніші кам’яні хрести каменотеси залишали собі. Ще одне припущення – мешканці Колодистого були досить багатими людьми, якщо могли дозволити собі такі великі й майстерно зроблені надгробки. На початку 19 століття такий хрест в середньому коштував 25 карбованців – величезну суму, яку селяни мусили копити не один рік. Можна зрозуміти, що великий і красивий надгробок поставити було престижно, а особливо для козака-каменотеса.
Добути великий пісковиковий моноліт, щоб потім витесати із нього хреста – задача дуже складна. Дослідники пишуть, що технології видобування таких монолітів майстри Київської губернії навчилися від наддністрянських каменотесів, а тих навчили майстри із Італії.
Дослідники-мистецтвознавці запропонували, щоб уникнути суперечок, називати кам’яні хрести українців, в тому числі й козацькі, давньоукраїнськими. Можна, звичайно, посилатись і на форму лапчастого хреста, яка походить від хреста тамплієрського ордену. Такі хрести називають козацькими і зараз вони масово використовуються в українській геральдиці та символіці, але термін “давньоукраїнський” хрест, напевне буде також коректним.
Назва Колодисте, згідно із переказами, походить від старого лісу, який колись густо обступав село. Напевно під час буревіїв падало багато древніх стовбурів – колод. Нині лісу не залишилося зовсім.
Колодисте входить в Звенигородський район Черкаської області. В селі мешкає близько семисот осіб. Будьте уважні, й не плутайте його із Колодистим Уманського району.
Про існування старовинного цвинтаря у Колодистому нам повідомили місцеві мешканці у 2021 році. У лютому 2022 року команда ГО “Україна Інкогніта” побувала на цвинтарі й зробила фотофіксацію кам’яних хрестів та надгробних плит. Повторно ми відвідали об’єкт у вересні 2022 року, обстежили хрести й плити, знову перефотографували їх, зробили знімки з повітря (із дрону), відбили координати крайніх точок цвинтаря:
48.881738, 30.875846
48.882147, 30.877069
48.880920, 30.877809
48.880623, 30.876779
Площа старовинного цвинтаря 13 286 кв.м, периметр 473 м.
На цвинтарі ми нарахували 45 старовинних кам’яних хрестів, найстаріші з яких, імовірно, датуються кінцем 18 століття (про це нам казали місцеві мешканці, але написи вже прочитати складно), та майже 150 великих намогильних плит 19 століття, які лежать горизонтально. Можна припустити, що і хрестів і плит є більше – вірогідно частина їх вже вкрилася шаром дернини та землі.
Колодиський цвинтар – унікальна пам’ятка, але він не внесений у Реєстр пам’яток. ГО “Україна Інкогніта” збирає інформацію для внесення цвинтаря у Реєстр, напрацьовує матеріали та шукає кошти для реставрації цвинтаря.
Текст та фото Романа Маленкова
