Вже є майже аксіомою, що найбільша кількість збережених палаців чи палациків має Вінницька область. Але, як виявляється, й Хмельниччина має їх достатньо. Проте рівень їх збереженості (якщо це взагалі можна називати рівнем), за окремими виключеннями, наднизький, тому й знаємо ми про них та їх історію майже нічого.
Ну ось вам і приклад. Село Охрімівці (за нинішнім поділом – Хмельницького району, до недавнього часу – Віньківецького), з його більш як півтисячолітньою історією. За давніми переказами, заснував село біглий кріпак Охрім Мазур, і сталося це 1493 року. І в Працях Подільського єпархіального історико-статистичного комітету за 1901 рік, церква в селі згадується саме з 1493 року. За тими ж переказами, саме Охрім Мазур найняв теслярів з Божиківців та Женишківців для побудови церкви. Але якось це трохи дивно. Ще раз. Біглий кріпак (?) наймає (?) теслярів для побудови церкви. Як би не було, село названо в честь засновника Охрімівці, а вулиця, де він оселився разом з синами, й дотепер називається Мазурова.
У селі «збереглись» (саме так, у лапках) залишки маєтку подільських поміщиків Скибневських, серед яких садиба, окремі господарські будівлі та парк (колись це був яблунево-грушевий сад, саджанці для якого привезли аж із Франції).
Рід Скибневських – відомий рід великих землевласників на Поділлі. Сам рід походить із Підляшшя, а гілка, що стала відомою саме на Поділлі, починається з Віктора Скибневського (1787-1859), голови мирового та межового суду Проскурівського повіту. Незрозуміло, чому Вікіпедія пише, що він походив із дрібної шляхти, якщо його батько, Анджей Скибневський, був королівським камергером (до речі, й дружина його, Антоніна Залеська, теж була дочкою королівського камергера, Антонія Залеського). Але потім зрозувів, що дивуватись нічому. Там же ще написано, що народився він у Фельштині, хоча насправді – у Вовківцях (нині – Тернопільщина), родинному гнізді батька. В додаток до успадкованого маєтку у Вовківцях, Віктор Скибневський купує села у Проскурівському та Кам’янецькому повітах, у 1830 році він придбав у Кароля Мнішека Нове Поріччя з резиденцією, а у 1850 році також Дунаєвецький ключ у Віцентія Красинського. До дати смерті у 1859 року він вже мав 18 000 гектарів землі.
Щодо Охрімівців незрозуміло, яким чином до володінь Скибницьких потрапили Охрімівці і чи зводив Віктор Скибневський садибу сам. Деякі сайти пишуть, що так, і сталось це на початку ХІХ ст. Й тут же зазначають, що «село Охрімівці належало пану Черкашу, який мав до 80 маєтків (!!!??? Що за Черкаш такий, який мав 80 маєтків, а про нього нічого невідомо з джерел ?). Його сестра вийшла заміж за Скібневського. Черкаш подарував (в посад ?) Скібневському десять маєтків: Охрімівці, Мазники, Ігнатівці і ін.»
Віктор Скибневський
Нове Поріччя. Наполеон Орда
Ну по-перше, ми вже знаємо, що дружиною Віктора Скибневського була Антоніна Залеська, а не дочка невідомого Черкаша. Інших дружин у нього не було. І хоч мав поміщик восьмеро дітей, й серед них синів, вони народились вже після першої чверті ХІХ ст. (в 30-х роках). Скоріш за все, якщо до садиби приклав руку Віктор Скибневський, то вона була збудована ним вже пізніше, або кимось з його нащадків. Проте садиба, як для Скибневських, виглядає досить скромною в порівнянні з іншими маєтками. Варто лише глянути на малюнок Наполеона Орди, на якій зображено палац-резиденцію Віктора Скибневського (згодом і його сина Генріка) в Новому Поріччі (і хоч це Городоцький район, допустимо розміщення малюнку саме тут, тому що від палацу вже нічого не лишилось, його розібрали на цеглу ще у 20-х роках ХХ ст.), або резиденцію його сина Броніслава, а згодом онука Олександра у Глибоке на Буковині.
Останнім же власником Охрімівців називають Юзефа Скибневського, деспотичного пана, проти якого тричі виступали селяни. Страйк 1905 року закінчився спаленням стодол та в результаті підвищенням зарплатні. У 1917 році селяни знову спалили стодоли, розграбували маєток, і хоч на допомогу долучили сотню козАків, довелось тікати до Польщі. В 1918 році пан повернувся, щоб вернути майно, але знову довелось тікати. І ось тут статті у мережі як під кальку пишуть, що при втечі він був вбитий повсталими у Деражні (і навіть не просто вбитий, а й спалений). І лише у відомого краєзнавця, дослідника польських маєтків в Україні, Дмитра Антонюка була вказана ще версія, що за іншими даними, він все ж таки втік знову до Польщі.
Спроби взнати більше про Юзефа Скибневського виявились марними. Моїх можливостей для цього недостатньо. Кожен з роду мав по 7-8-10 дітей, і генеалогічне дерево Скибневських на польських ресурсах лише трохи не дотягує до 3 тисяч постатей.
В 1929 році в бувшому поміщицькому маєтку відкрили семирічну школу, яка через 5 років стала середньою. Школа тут розміщувалась до 2006 року, відтоді вона переїхала у нове приміщення. З того часу почалось невпинне руйнування садиби.
Є ще недалеко від садиби досить привабливий льох, з міцними зведеннями, який використовували скоріш за все як холодильну камеру.
А ще неподалік хтось влаштував досить незвичну пасіку. І до речі, один з кутків села має назву Пасіка, колись там дійсно була пасіка, що належала місцевому священику.
Текст та фото Ігоря Дорожка.
