Відразу, щоб уникнути суперечок, зазначимо, що козацьким, цвинтар у Скаливатці називає місцеве населення. Документального підтвердження, що могили саме козацькі – немає, хоча ми можемо припустити, що перші поселенці були саме козаками. Справа в тому, що в містечку Кальниболото (нинішній Катеринопіль) значну частину населення у 18 столітті становили козаки. Вони мали на Січі власний курінь, тому регулярно приймали участь в козацьких походах. Навіть кальниболотські міщани вважали себе козаками. Вони приймали активну участь у гайдамацькому повстанні. Після розгрому повстання значний загін кальниболотців, під проводом Макара, відійшов на Січ, а після ліквідації останньої, повернувся у рідні краї. Припускають, що козаки цього загону і заснували Скаливатку.
Дати заснування села точно ніхто не знає. Найдавніші свідки історії Скаливатки – якраз хрести на цвинтарі, найдавніші із яких датуються кінцем 18 століття. Загалом кількість хрестів нам порахувати не вдалося – значна частина цвинтаря вкрита густими чагарями. З одного боку до цвинтаря підходить обійстя місцевого мешканця.
Наприкінці існування Речі Посполитої Скаливатка входила у старостинські маєтності – належала не конкретному власнику, а староству. В часи Російської імперії старостинські маєтності перейшли у казенну власність. Козаки, які втратили свій стан на Правобережжі, на землях казенної власності, не були кріпаками. Вони фактично залишалися вільними, тому й продовжували жити за козацькими звичаями і традиціями, називали себе козаками. Маючи вільний стан, вони часто займалися ремеслами, тому були багатше, ніж селяни-кріпаки. Тому ми бачимо на склаиватському цвинтарі кам’яні давньоукраїнські, недешеві хрести, які народ називає козацькими.
Текст та фото Романа Маленкова.
