Про село Старе Місто ми вже писали, а зараз хочемо показати унікальний український цвинтар цього села.
Старовинний цвинтар села Старе Місто на Тернопільщині. Унікальна пам’ятка української історії та мистецтва (лапідарного та сакрального). Для держави офіційно це не пам’ятка.
Цей унікальний цвинтар створений переважно руками членів родини Папіжів, скульпторів-самоуків. Їхніми руками зводився кам’яний некрополь Старого Міста протягом півтора століття. Так було заведено в родині, що місце поховання кожного з них оформлялося сином, спадкоємцем ремесла. Гавриїл Папіж (1830-1914) – основоположник сімейної династії каменерізів. Михайло, його син, на його могилі встановив статуарний портрет – одягнений по сільському чоловік у сидячій позі. На могилі ж Михайла (1890-1965) його син Ілля звів гробницю з постаттю воскреслого Христа.
Текст: Петро Мороз. Фото: Андрій Сенько
Далі текст із сайту Тернопільщина:
ПАПІЖІ — родина, народні каменерізи. Проживали у с. Старе Місто, нині Тернопільського району Тернопільської області . Достеменно відомо, що Папіжі оселилися у Підгайцях в другій половині ХІХ століття. Династію скульпторів-самоуків Папіжів мистецтвознавці відкрили десять років тому. Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ) організував експедицію з дослідження особливостей меморіальної різьби на території Галичини.
Підгаєччина, багата на історичні й архітектурні пам’ятки, викликала особливе зацікавлення науковців, оскільки мала давню славу осередка художнього каменярства. Місцеві мешканці ще з XVI століття розробляли поклади вапняку в селі Голендра та використовували «білий камінь» для господарських потреб — витесували плити фундаменту, східці, стовпці парканів і хвірток. З того ж таки вапняку майстри різьбили скульптури в храми, пам’ятники на могили рідних. Вивчаючи меморіальну скульптуру в різних місцевостях краю, експедиція виокремила роботи Папіжів.
Гавриїл ПАПІЖ (1830—1914) —різьбяр. Батько Андрія, дід Іллі Папіжів. Перший з династії каменотесів Гавриїл Папіж, який працював у Старому Місті в 1890–1900 роках, починав з різьби канонічних хрестів. З часом почав робити рельєфні розп’яття з «предстоячими»2 на постаментах з грубо тесаного каменю. Загальна непропорційність фігур, мінімальна проробка рис обличчя, пласка орнаментика — такою була різьбярська техніка Папіжа першого.На його могилі «вдячний син Михаїл» установив власноруч виготовлений статуарний портрет — одягнений у народний стрій чоловік у сидячій позі. Ремесло батька перейняли двоє з п’ятьох його синів
Андрій Гаврилович ПАПІЖ (1878—1942) — різьбяр. Син Гавриїла, батько Іллі Папіжів. Творча активність його припала на 1920–1930 роки, збільшив висоту хреста, надав постаменту подібності до античної колони, в нішах на її гранях розмістив зображення святих. Але врешті-решт майстер замінив розп’яття фігурами святих. Він запропонував встановлювати скульптури «на назву покійного».
Це відповідало місцевій традиції: дітям давали імена святих і вірили, що таким чином ті отримують небесних покровителів. Новація прижилася ще й тому, що кам’яні особи витісувалися подібними до людей, на чию честь були зроблені. Фактично А. Папіж ставив скульптурні пам’ятники померлим.
Захоронений під надгробком у вигляді високого постаменту — Голгофи зі статуєю Ісуса Христа, опертого на хрест, що є роботою сина Іллі; він, окрім того, віддав шану бездітному стриєві Михайлові ПАПІЖУ, звівши над його похованням гробницю з постаттю воскреслого Христа.
Михаїл Гаврилович ПАПІЖ — різьбяр. Син Гавриїла, молодший син Гавриїла. Заступив брата у 40–60 роках ХХ століття. Його згадують як найздібнішого у відтворенні людської фігури в камені. Майстер удосконалив уже сформовані взірці, розширив іконографію скульптур, створив багатофігурні меморіальні композиції. Поява останніх була мистецькою відповіддю на утилітарність надгробків.
На початку минулого століття надмогильні пам’ятники тудинського некрополя втратили індивідуальне значення і перетворилися на нетипові родинні гробниці. Під спільною плитою знаходили спочинок кілька поколінь однієї сім’ї. Відповідно розростався текст епітафій, поруч з основною скульптурою з’являлися інші, а на гранях постаменту-колони — додаткові барельєфи.
Але справжнім «проривом» Михаїла Папіжа було те, що він підняв на постамент людину — майстер вшанував пам’ять батька портретною скульптурою. Досить сміливе рішення як для містечкового цвинтаря того часу: на уламку каменя, стомлено підперши голову рукою, сидить селянин у простій свиті, а біля його ніг лежить долото.
Ілля Андрійович ПАПІЖ (1922) — різьбяр. Син Андрія, учень Михаїла, внук Гавриїла Папіжів. Автор оригінальних надгробків. Йому вдалося узагальнити досвід попередніх поколінь каменярів, розвинути технологічну вправність, запровадити нові композиції надгробків. Новація Папіжа четвертого — скульптури, відокремлені від постаментів, заземлені, наближені до глядача.
Завдяки майстерності, набутій упродовж чотирьох десятиліть (60-ті роки ХХ століття — перше десятиліття ХХІ століття), Ілля Папіж вийшов на професійний рівень. Окрім меморій на тудинському цвинтарі, він створив кілька скульптур на фронтон церви святого Юра (кінець ХІХ століття) в Старому Місті і кілька десятків світських пам’ятників у Підгайцях та околицях міста.
Серед них — монументи українським героям, пам’ятник на честь скасування панщини, пам’ятний знак на місці публічної страти міщан (звідси й назва вулиці — Утратниця). З власної ініціативи майстер відновив колону Святої Анни (1883 рік) на місці історичної битви військ Речі Посполитої із козаками-дорошенківцями.
Останню свою роботу, меморіальну композицію братської могили воїнів УПА на Тудинці, Папіж четвертий зробив два роки тому. Старенькому допомагали син Андрій і внук Назарій, також скульптори (обоє здобули професійну освіту).
Ансамбль надгробних скульптур, що створили Папіжі, та дерев’яний храм Св. Покрови (1898) творять атмосферу музейної ошатності, європейськості. В арсеналі найуживаніших елементів пам’ятників — пілястри, архівольти, замкові камені, іоніки, акротерії, профільовані карнизи тощо. Папіжі ввели свій термін-поняття — «Гзимсовий постумент», тобто постамент із виразними архітектурними деталями.
Династію продовжують молодші Папіжі, незважаючи на те, що молоді майстри працюють уже з гранітом і мармуром.
…Ще у 1999 році науковці звернулися до Державного департаменту зі збереження національних пам’яток з ініціативою надати кладовищу в Старому Місті статус музею-некрополя. Але, які і більшість подібних ініціатив, її залишили без уваги.
