Ані – місто-легенда і місто-привид. Його покинули мешканці після страшного землетрусу 1319 року і з тих часів він лежить у руїні. Важко повірити, що колись це місто було одним із найбільших і найгарніших у світі. В період розквіту у Ані мешкало 100-200 тисяч жителів і воно було конкурентом самого Константинополя. Його називали містом 1001 церкви, а зараз це руїни. Це зовсім не жалюгідні руїни – величні. Напевне, у топ найвеличніших руїн світу їх точно можна включати… І ще важче повірити в те, що у 1921 році турецький воєначальник Кязим Карабекір, відмовився виконати наказ Великих національних зборів Туреччини, і стерти Ані з лиця Землі.
Місто Ані розташоване на сході Туреччини, за 40 кілометрів від міста Карс, на самісінькому кордоні із Вірменією. Лише ріка Ахурян (тур. Арпачай) розділяє дві країни, але кордон закритий, давно і надовго – може турки й відкрили б його, але вірмени проти. Крім того навколишні землі (із турецького боку), заселили переважно курди, які неодноразово піднімали повстання проти турецької влади, тому східніше Карсу турки створили мілітаризовану зону, і Ані у неї потрапив. Лише у 2004 році було знято військову заборону на фотографування пам’яток міста-привида.
Читаючи тревелблоги нульових років 21 століття, стає зрозумілим, що зараз за Ані взялися серйозно. До 2004 року для відвідин АніЩе в 2011 році тут, поряд із селом Осакли, стояла відкрита для усіх відвідувачів купа руїн, які не мали абсолютно ніякого майбутнього, принаймні світлого, зараз, коли Ані включили в Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, територія міста огороджена й охороняється, відбуваються масштабні археологічні дослідження, роботи із реставрації та консервації храмів. А деякі, як от палац сельджуків, частина якого нині як «нова копійка».
Село Осакли – один із сотень населених пунктів сходу Туреччини, які вирізняються винятковою бідністю. Тут низькі одноповерхові будинки, а двори завалені сушеними кізяками, які тут і паливо і будматеріал. Зважаючи на величезну кількість туристів, які відвідують зараз Ані, думаю село буде розвиватись і змінить свій бідняцько-кизяковий вигляд. Хоча хтозна – може то і не від бідності зовсім, просто філософія життя така у цих людей.
Від Осакли Ані відділяє потужна висока стіна із баштами. Ці фортифікації були зведені у 4-8 століттях і забезпечували значну обороноздатність міста-фортеці, розташованого на високому трикутному плато. Пізніше мури добудовувались численними володарями Ані, але після взяття міста монголо-татарами у 1240-роки почався занепад фортеці і її вже ніхто не відновлював.
Село Осакли
Місто було повністю оточене стінами по периметру, але найпотужніші подвійні мури поставили з боку рівнини, де немає скельних стрімчаків. З двох інших боків Ані захищали високі кам’яні борти долини Ахуряна.
Вважається, що населений пункт на місці Ані існував ще у 8 ст. до н.е., але перші документальні свідчення про існування цього укріпленого міста відносяться до 5 ст. Це був період правління вірменського княжого роду Комсараканів. У 785 році місто захопили араби й просиділи тут сотню років. 885 року місто отримала вірменська династія Баратидів і саме за них розпочався період бурхливого розвитку Ані. Починаючи із 806 року Багратиди, зокрема князь Ашот IV, отримав від Халіфату титул князя князів (вірмени кажуть – царя царів) і, фактично залишаючись васалом арабів, став головним для численних вірменських князівств. Першою столицею Багратиди зробили місто Багаран (нині село у Вірменії), за 40 км від Ані. Потім столицею зробили Ширакаван, який за 25 км від Ані. У 929році столицею став Карс, а у 961 році князь Ашот ІІІ зробив столицею Ані.
Місто почало рости і перетворилося на один із найпотужніших християнських центрів Сходу. У 992 році сюди перебрався католикосат (резиденція католикоса – патріарха вірмен). Це був період правління царя Гагіка І – період найбільшого розквіту Ані. Саме тоді місто почали називати полісом 1001 церкви.
Звичайно, багате місто – завжди жадана ціль для загарбників. Ані теж неодноразово штурмувався і грабувався, спочатку візантійцями, потім сельджуками. У 1072 році сельджуки продали Ані курдській династії Шеддадидів. Пізніше чотири рази місто захоплювали грузини. З четвертого разу грузинській армії, якою керувала цариця Тамара, вдалося вигнати Шеддадидів. Керувати Вірменією поставили династію Закарянів. Це сталося у 1199 році, а через 40 років місто було захоплене монголо-татарами й почався його занепад.
Мури та башти
Відразу скажу, щоб хоча б швидко оглянути усі пам’ятки Ані – вам знадобиться не менше трьох годин. Відстані між об’єктами тут дуже великі, наприклад із кутка, де розташована церква святого Григорія, до цитаделі, яка розташована в іншому дальньому кутку, відстань близько трьох кілометрів. Будьте готові багато ходити. Перед входом можете випити турецького чаю і щось перекусити – кілька років тому тут звели інфраструктурний комплекс – кафе, сувенірні лавки, паркінг.
Увійшовши в Ані крізь центральну браму рекомендую рухатись за годинниковою стрілкою. Пропускаючи численні шматки фундаментів першим вагомим об’єктом буде церква Христа Спасителя – точніше її половина, ніби відрізана зверху донизу якимось величезним ножем. Свого часу це був унікальний храм, в якому зберігалася частка хреста Ісуса, добутого у Константинополі князем Абулгарібом Пахлавуні. Нині храм підпертий із середини потужними металевими лісами, і, напевне, лише вони не дають йому завалитись. Ззовні на стінах чимало рельєфних знаків та написів, всередині ж ледь проступають крізь тиньк старі розписи. Фотограф у храмі сказав мені, що він робить світлини для спеціальної програми, яка може моделювати розписи, і їх можна буде відтворити.
На південний схід від церкви Христа Спасителя, на невеликій терасі над ущелиною ріки Ахурян, стоїть найкраще збережений храм Ані – церква святого Григорія, зведена на замовлення багатого купця Тиграна Оненца, тому її часто називають іменем засновника. Звели храм у 1215 році – в ті часи місто було частиною Грузії, тому храм був розписаний грузинськими майстрами, і ці казкові розписи, якимось дивом, збереглися до нашого часу. Вони розповідають про життя Ісуса та Григорія Просвітителя – хрестителя Вірменії.
Церква Христа Спасителя
Церква святого Григорія Тиграна Оненца
На захід від церкви святого Григорія стоїть масивний кафедральний собор. Навіть у стані напівруїни він виглядає дуже ефектно. Його будували при кількох царях із 989 по 1001 рр. Це мав бути не просто храм – його будували як символ віри, як талісман, який мався охороняти місто від ворогів. У 1064 році сельджуки, які захопили Ані, переробили собор у мечеть, закопавши хреста перед входом – мусульмани, які йшли на молитву, топтали хреста. У 1124 році Ані відвоювали грузини й повернули храм до християнства.
Величезний купол кафедрального собору впав під час землетрусу у 1319 році. Вважається, що вже тоді храм був недіючим, і його більше ніхто не відновлював.
За 250 метрів на захід від собору стоїть ще один храм, присвячений святому Григорію – ну дуже вже його шанували вірмени. Її називають Абумаренц. Досить типова гранчаста дванадцятикутна ротонда була зведена у 10 столітті князем Григором Пахлавуні, як його родовий храм. Князь був тут і похований. Кажуть, що його могилу розграбували зовсім недавно – у 90-ті роки минулого століття.
Церква святого Григорія Абумаренц
Кафедральний собор
Більшість храмів Ані будувалися близько до краю урвища, щоб їх було видно здалеку. Те саме робили і сельджуки, які наприкінці 11 століття звели мечеть Менуджехір (Мінучір). Стосовно цього храму є величезна кількість суперечливих тверджень. Вірмени кажуть, що спочатку це була їхня митниця, а сельджуки її пристосували під мечеть. Турки кажуть, що вона будувалася як мечеть, і, навіть, є найстарішою сельджуків. Треті кажуть, що від старої мечеті залишився лише мінарет – стіни були зведені значно пізніше. Хтозна кому вірити.
Безеперечно, колись у Ані було немало мечетей, але збереглася лише одна. Щоправда є ще залишки мінарету та підмурки мечеті Абу’л Муамрана.
Останнім рубежем оборони Ані була цитадель. У дуже поруйнованому стані вона дійшла до наших днів. Її звели у 10 столітті навколо палацу Багратидів – серця життя міста. Від палацу і цитаделі залишились руїни, але в Ані є ще один палац – напевно то палац намісника в часи сельджуків, він добряче реконструйований.
Свого часу найбільшою спорудою Ані був собор святого Григорія Просвітителя збудований царем Гагіком І, як храм тисячоліття. Його будували схожим на Звартноц, що біля Вагаршапата, але і долю він мав схожу – розвалився після землетрусу залишивши величні руїни. Напевне і від Ані могли б залишитись схожі руїни, якби ЮНЕСКО не відзначило місто. Нині за долю величного поліса можна трохи заспокоїтись. Турки зрозуміли, що це не просто старі вірменські камінці – це історико-культурна спадщина, на якій ще й можна підзаробити.
Текст та фото Романа Маленкова.
Мечеті Ані
