Карс мені дуже сподобався. Відносно невелике (100 тисяч жителів), затишне, доглянуте, із гарними дорогами (на відміну від сусіднього Догубаязиду), різноманітною кухнею та двома історичними центрами. Один центр – нині величезна зона відпочинку та скарбниця архітектурних пам’яток, найбільша з яких – фортеця.
Будівництво першої фортеці приписують урартійцям – їм приписують зведення усіх замків і фортець сходу Туреччини. Далі був тривалий період панування тут вірменів – у 10 столітті (928-961 рр.) Карс навіть був її столицею – тут правили царі із династії Багратидіа. Пізніше Карстривалий час був столицею вірменського князівства Вананд, а столицю Вірменії перенесли в Ані.
Деякі науковці стверджують, що Карс не був залежний від Ані, і після захоплення Ані Візантією у 1045 році, до князя Карсу повернувся титул цар царів. У 1064 році Ані захопили сельджуки. Цар Карсу Гагік-Абас відразу спробував віддати шану очільнику сельджуків Альпу Арслану, відправив посланців із дарунками та листами, мовляв згоден бути васалом, щоб вони не обложили Карс… У 1065 році місто захопили візантійці, а через рік сельджуки.
Міст Ташкопрю і замок
Вірменський собор
Мечеть Евлія
Мечеть мечеть Фетхіє (колишня російська церква)
На території князівства Вананд сельджуки створили окремий емірат із столицею в Карсі. Цей емірат був васалом династії Салтукідів й існував до 1206 року, коли його захопили грузини на чолі із Закаре. А у 1242 році Карс зруйнували монголи.
Після монголів знову були грузини, потім місто захопив Тамерлан, а після нього повернулася влада сельджуків, яка змінилася владою перських Сефевидів у 1555 році. Потім була тривала карусель, коли османи змінювали персів і навпаки. Нарешті із 17 століття місто стало османським.
З кінця 18 століття почався період постійних війн Османщини і Росією, і майже завжди ці війни зачіпали Карс. 1807, 1821-1823, 1828, 1855, 1877-1878 – в усі ці військові кампанії Карс зазнавав штурмів та облог і неодноразово потрапляв під російську окупацію. Від 1878 року і до кінця Першої світової війни Карс був російським. Тоді й набудували у Карсі усякого еклектично-модернового, яке турки нині називають балтійським стилем. Частина Карсу й нині схожа на провінційне містечко Російської імперії – наприклад, на деяких вулицях Карсу можна відчути себе у Кропивницькому, Миколаєві або Таращі. Головною пам’яткою періоду російської окупації у Карсі є військовий собор Олександра Невського. До нього прибудували два мінарети й нині це мечеть Фетхіє. Мечеть, у стилі російського модерну, із кокошниками. Подібної більше немає ніде. Хоча ні, подібна є у Сарикамишу, і все.
У 1919 році Карс став частиною соціалістичної Вірменії, потім його знову відвоювали турки… Врешті решт у 1921 році в Карсі було підписано відомий радянсько-турецький договір, згідно із яким Карс назавжди перейшов до Туреччини.
Замок Карсу стоїть на високій горі у центрі міста. Майже всі замкові будівлі за мурами збереглися, хоча більшість без дахів, вікон та дверей. На території замку є ресторан та кілька гарних оглядових майданчиків. Дуже рекомендую піднятися у замок, а знизу його найкраще фотографувати від старовинного мосту Ташкопрю, який у 1725 році звели над річкою Карс.
В багатьох турецьких джерелах вказується, що нинішні стіни замку звів султан Мурад ІІІ, але це не точно, адже в стінах в кількох місцях є вмуровані хачкари, що свідчить про їх вірменське походження. Хоча Мурад досить сильно реконструював мури, а потім замок був ще кілька раз добудований, доки не втратив своїх фортифікаційних функцій у 19 столітті. Тоді на пагорбі, навпроти замку звели новий форт, а навколо міста збудували цілу мережу фортів.
Перед замком, у бік міста, лежить велика площа, на якій, і біля якої, розташована більшість пам’яток Карсу. Тут кілька значних садиб та палац Бейлербея. Тут ціла купа хамамів (бань), тюрбе (усипалень) і джамій (мечетей). Рекомендую звернути увагу на мечеть Евлія, яку звели у 1579 році у османському стилі.
Найвагомішою пам’яткою Карсу, поряд із замком, є вірменський собор Святих Апостолів – Сурб Аракелца. Його звів цар Багратід Абас у 930-ті роки. Чорні базальтові стіни, конічний дах і тетраконх в плані (четверик у четверику) – неймовірна будівля, яка є результатом синтезу візантійської, вірменської та грузинської культур. На барабані храму ще й досі є 12 барельєфів апостолів. У 1579 році вірменський християнський храм перетворили на мусульманський. У 19 столітті росіяни зробили його православним собором, у 1919 році він знову повернувся до вірмен. Нині це мечеть Кюмбет. Доглядач (а може то священник) привітний, не приховує, що це був вірменський собор, хоча дуже часто турки намагаються не згадувати про вірмен, ніби вони тут ніколи і не жили.
Карс фігурує у романі Орхана Памука «Сніг». Видатний письменник розповідає про серію самогубств жінок, яка трапилася у місті, і яку приїхав розслідувати столичний стамбульський журналіст. Кар – це сніг, турецькою мовою – в романі він падає постійно, але я його ще не дочитав, та і спойлерити не хочу.
P.S. Карс у Памука такий, що хочеться туди поїхати знову. Взимку.
Текст та фото Романа Маленкова.
