За 13 кілометрів на захід від Мідьяту лежить село Гульгозе Gülgöze. Це село називають єдиними християнським селом Туреччини, хоча у Хатаї є вірменське село Вакифли. Напевне в останньому живуть не лише вірмени-християни, але й мусульмани, хоча і в Гульгозе є мечеть… Важко не заплутатись.
Гульгозе розташоване у мальовничій місцевості пологих старих гірських вершин. Бідненька рослинність і все – схили, грунтові дороги і, мабуть, двори, вкрите шаром овечо-козячого, багаторічного посліду. Кам’яні будинки, кам’яні мури, дві церкви, із стрункими, типовими для Тур-Абдіна (так раніше називався ассирійський християнський регіон у Туреччині, на кордоні із Сирією) дзвіничками, та оточений високими мурами і баштами монастир Мор Хадбшабо – оце нинішнє Гульгозе, в якому мешкає всього 12 ассирійських родин, але є готелі, і мабуть сюди їдуть ассирійці з усього світу, щоб відвідати єдине своє етнічне поселення.
До 1915 року село називалося Івардо. Тут мешкало 200 ассирійських родин. Із початком етнічних чисток, і масових вбивств християн, в Івардо, почали стікатись біженці з усього Тур-Абдіну – люди сподівалися що мусульмани-курди не доберуться сюди. В якийсь момент населення села перевищило 21 тисячу. Було створено озброєну міліцію, яка стала патрулювати місцевість, і недаремно – перший напад курдів було легко відбито. Перелякані нападники втекли у Мідьят, де почали збирати значно більше військо…
Османське керівництво зрозуміло, що Гульгозе – це серйозно, і його силами курдських бандитів його не взяти, але йшла Світова війна, і відправляти регулярну армію у Тур-Абдін не було ніякої можливості… В Мардіні курди зібрали гарно озброєний загін у 13 тисяч вояків. Від уряду надійшла зброя, і почалася нова облога Гульгозе. Спочатку були спроби взяти село штурмом, дуже невдалі, із великими втратами. Потім почалася облога, яка тривала 30 днів. Курди спробували домовитись, але ассирійці відмовились скласти зброю, тому бій тривав ще 30 днів… Все закінчилося капітуляцією і панічною втечею курдів. Зважаючи на мужність і силу волі селян Гульгозе, його більше не чіпали до кінця Першої світової, а потім була війна із греками, потім прийшов Ататюрк, який, згідно із переказами, заборонив зачіпати це геройське село. Отак воно і живе вже сотню років – єдиним християнським у Туреччині.
Текст та фото Романа Маленкова.
