Мор Габріель – найстаріший монастир у світі. Його заснували у 397 році святі Шмуель (Самуїл) та Шемун (Симон). Згідно із легендою, Шемуну приснився сон, в якому була вказівка заснувати монастир, там, де лежать три великі кам’яні блоки. Так і зробили – знайшли камінь, посланий янголом, заснували над ним монастир, який почав називатись Картмін і до 6 століття став найшановнішим сирійським монастирем. В ті часи в ньому мешкало близько тисячі монахів.
Хочеться трохи сказати про сирійське православ’я. Вважається, що сирійці були першим народом, який почав масово переходити у християнську віру. Вони розмовляли арамейською сирійською мовою, як кажуть – мовою Христа, від одного із діалектів якої пішла сучасна ассирійська мова. Сирійці не прийняли постулатів Халкідонського собору і відкололись від римсько-константинопольської церкви ще у шостому столітті, й відтоді існували окремо. Вони активно поширювали християнство на схід, і дійшли аж до Індії.
Сирійська церква вважала головним своїм центром Антиохію, хоча їхній митрополит, а пізніше патріарх, там ніколи не перебував, його місцем перебування були монастирі на території нинішнього Тур Абдіна, в тому числі і Мор Габріель, а найбільше – Мор Хонаньо.
Нині Сирійська церква називається Сиро-Яковітською, за ім’ям одного із її провідників і засновників – едесського єпископа Якова. Усього у світі понад 2 мільйони людей є її членами. Найбільше, як це не дивно, вірян Сирійської церкви у Індії – 1,2 млн., 680 тисяч у Сирії, 100 тисяч у Швеції (свого часу Швеція прийняла найбільше біженців ассирійців), 80 тисяч у США, 50 тисяч у Німеччині. У Туреччині сиро-яковітів усього 5 тисяч – це результат масових вбивств та вигнання 1915-1918 рр.
Монастир Картмін почали називати Мор Габріель, після керівництва ним єпископом Габріелем – Гавриілом, по нашому. Жив він у сьомому столітті, якраз у період завоювання Сирії й Тур Абдіну арабами. Відзначався високою набожністю (ну а як без цього єпископу) та багатьма чудесами, серед яких було, навіть, воскресіння із мертвих. Цікаво, що чудеса творив Габріель навіть після смерті – його відрізана рука врятувала місто від епідемії чуми. Тому монастир перейменували у Мор Габріель.
Монастир із 615 то 1049 року був головною резиденцією єпископів Сирійської церкви. Він був наскільки відомим і шанованим, що отримував значні пожертви від візантійських імператорів: Аркадія, Гонорія, Феодосія ІІ та Анастасія.
Монастир Мор Габріель не закривався від 397 року й до нашого часу. Нині це великий туристичний центр та місце великого християнського паломництва. Щорічно тут буває до 20 тисяч паломників-християн, після Стамбула це мабуть найбільша кількість у Туреччині.
Монастир розташований за 10 кілометрів на південь від Мідьяту, та за 25 кілометрів від кордону із Сирією. Це один із найбільших християнських монастирів у Туреччині. Він має багато храмів, корпусів келій та господарських будівель, які складають один комплекс, обнесений високою кам’яною стіною. Навколо великі площі займають монастирські поля та сади, щоправда ось уже десяток років іде судова суперечка за цю землю між громадами сусідніх сіл та монастирем. З цього приводу монастир вже звернувся у Європейський суд із прав людини.
Старий монастирський корпус вражає довершеністю кам’яного декору. Інколи здається нереальним, створене ассирійськими майстрами кам’яне мереживо. Я помітив подібні речі у Мардіні, але у Мідьяті та навколишніх монастирях, особливо у Мор Габріелі, ця різьба – мистецький шедевр.
Текст та фото Романа Маленкова.
