На південь від Шанлиурфи, майже на сирійському кордоні, серед бавовняних полів, які ватою розлітаються по дорогах, лежить стародавнє місто Харран Ḥarrān. Відразу скажу, що туристи сюди їдуть заради архаїчних будинків вуликів, зведених із каміння та глини. Верхи цих будинків зроблені у вигляді численних конусів – кажуть, що так, у давнину, до появи кондиціонерів, боролися із страшною літньою спекою – тепле повітря піднімалося вгору, у конус, залишаючи знизу, у житлових кімнатах, приємну прохолоду. Хоча так будували не лише житла, а і хліви для худоби… Не скажу, що нині таких будинків дуже багато, але є. У багатьох влаштовано музеї і садиби-готельчики із сувенірними крамничками. Заради цих будинків і ми поїхали у Харран, дорогою на Шанлиурфу.
Крім будинків-вуликів у Харрані є замок – симпатичний ззовні, але зачинений на тривалу реставрацію, тому всередину потрапити нереально. Замок розташований якраз у районі будинків-вуликів, а далі на північ є руїни найстарішого на планеті університету – підмурки та залишки стін навчальних корпусів, мечеті та медресе, і високий відбудований мінарет. Поряд із руїнами величезний археологічний сайт.
Весь старий Харран оточений мурами. Проїзд крізь древню браму, біля якої нині тютюновий ринок – всі продають тютюн, який, напевне, вирощують десь недалеко. Продавці абсолютно не звертають увагу на давні стіни й на архаїчний колорит, вони хочуть тобі втюхати трьохлітровку тютюну – найнеобхідніша річ для туриста…
Харран з’явився, як з’ясували науковці, 6200 років до нашої ери, тому його можна вважати одним із найстаріших міст на планеті. 3-2,5 тисячі років до н.е., у бронзовий вік, Харран перетворився на місто-фортецю, яке існувало як окрема держава, із королем, королевою і монаршим двором. Тут молилися ассирійсько-вавилонським богам, і руїни деяких храмів того часу, знаходять нині археологи.
В часи Старої Ассирійської імперії Харран перетворився на потужний торговий осередок, адже лежав на перехресті найважливіших торгових шляхів, а от у Хетський період, в 14 столітті до нашої ери, місто спалили хети. Ну а потім знову були ассирійці, вавілоняни, перси, селевкіди, римляни, сасаніди, візантійці, араби, хрестоносці… Харран варився у котлі воєн майже всю свою історію. Османські правителі поселили у Харран бедуїнів, предки яких нині складають більшість населення міста. Це саме вони живуть у будиночках-вуликах, хоча винайшли ці будиночки зовсім не бедуїни – конструкції вже три тисячі років.
Харран, разом із Шанлиурфою, включено у Попередній список ЮНЕСКО – він є кандидатом на вступ до Списку Світової спадщини.
Текст та фото Романа Маленкова.
Замок
