Село Вербовець лежить у правобережній частині лісостепу України в південно-західній частині Вінницької області на кордоні з Хмельницькою областю. Село розташоване на двох схилах невисоких горбів Волино-Подільської височини, де зливаються дві річки — Батіг і Бахтинка, що впадають у річку Жван — притоку Дністра.
Околиці села гористі. З глибоких і скелястих ярів витікає багато джерел. Під час весняних дощів джерела перетворюються у великі потоки і завдають великої шкоди.
Здавна село ділилося на дві частини: північну «Вітрянку» і південну — «Пеці». Ці назви збереглися й до початку XXI ст.
Отже, перший дерев’яний костел, збудований коштом Зигмунда ІІІ, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев’яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Мурований костел костел було споруджено у 1802 році за кошти парафіян та зусиллями о. Стажинського, а 1829 року його консекрував єпископ Франциск Мацкевич. У 1909 році святиню реставрували. З 20-х років по 60-ті роки костел перебував зачиненим, а після повернення храму його реставрацію здійснив о. Вільк. У 1997 році відбулась внутрішня реставрація святині завдяки о. Г. Конколі. 29 липня 2012 року голова облдержадміністрації Микола Джига офіційно передав у власність парафії майновий комплекс костелу, відбулось це за участі єпископа Леона Дубравського та численних вірних. Джерело: Костели і каплиці України
Перші детальніші відомості про село належать до першої половини XV ст. (1439 рік). В 1439 році Вербовець носив ще назву села. На початку XVI ст. село піддалося нападу татар і було остаточно зруйноване і спустошене. З 1566 року село перебувало у володінні Роха Гурецького (Roch Górecki), а потім Станіслава Гурецького (за іншими даними, Станіслава Гольського), який у 1607 році добився у польського короля Сигізмунда III дозволу перетворення села у місто, а також будівництва у ньому замку і стіни, як сторожового пункту для оборони з боку молдавських володінь.
Король дозволив це грамотою від 7 червня 1607 року. Цим привілеєм дарований був Вербовцю герб — зображення на червоному полотнищі руки з мечем, також Магдебурзьке право. Міщан було звільнено від податків і повинностей на 12 років. Встановлено 2 річні ярмарки (на Вознесіння і в понеділок після дня св. Лаврентія) кожен тривалістю 8 днів і базари щочетверга. Були точно встановлені границі земель і угідь міста. Таким чином Вербовець став старостинським містом. Населення в цей час мало такий склад: православних — 1144 чол. (587 чоловіків і 557 жінок), католиків — 583 чол. (295 чоловіків і 288 жінок), євреїв — 1934 чол. (953 чоловіки і 981 жінка).
Покровська церква та старовинний хрест біля неї
Після смерті Гурецького за його заслуги при взятті Смоленська король записав Вербовець його п’яти дочкам: Софії, Маргариті, Катерині, Єлизаветі, Дорофеї. Це було засвідчено люстрацією 1616 року. 1629 року дві частини Вербовця і частина Бахтина були у володінні Стефана Волянського, який мав повну владу над населенням своїх володінь. У цей час багато православних ополячилися — прийняли католицьку віру. Від польського гноблення страждало і міське нанесення. Польська влада не зважала на самоуправління міста, обмежувала промисли і торгівлю. Розвиток ремесел занепадав. Польське гноблення в Україні викликало цілий ряд повстань.
Під час визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького Вербовець був остаточно спустошений, замок зруйнований, євреї і католики вирізані, а православне населення розійшлось в різні боки, так що люстрація 1665 року засвідчила повну відсутність хоча б одного селянина у тодішнього Вербовецького власника, галицького хорунжого Стефана Злочивського. У 1708 році Вербовець належав Олександру Грущинському, при якому піддавався руйнуванню козаками могилівського полковника Савви. Село було зруйноване, лише 28 селян втекло. А з 1765 року тимчасово володів Євстафій Дембовський. Після люстрації 1776 року у Вербовці було 144 двори. Приблизно в цей час старостою був Раденький, а в кінці XVIII ст. — Стефан Броневський, за якого Вербовець знову значно розрісся і зміцнів, славився багатими будівельними лісами на околицях і промисловим видобуванням селітри і поташу.
Під час приєднання Поділля до Росії Вербовецька староство було відібране від Броневського за те, що відмовився присягнути на вірно підданство російській імператриці і продано в 1793 році старшому раднику Дмитру Трощинському.
На час 1796 року Вербовець був назначений імператрицею Катериною ІІ повітовим містом, а з 1804 року проданий графу Собанському. З утворенням Ушицького повіту в 1804 році Вербовець став заштатним містом[1]. На старих документах збереглася печатка з написом: «Город Вербовец Каменец — Подольской губернии, Новоушицкого уезда».
У 1807 році до Вербовця було приписано два села: Житники і Дурняки (тепер Любомирівка). Потім було приписано Ставчани і частину Бахтина.
Колишня синагога
Населення панщини не відбувало. Землю орендували в поміщиків за велику ціну. Іноді орендні ціни на землю були більші від прибутків. Росло зубожіння населення.
У 1832 році у Вербовці була заснована міська Дума, що підпорядкувалась Новоушицькому магістру і введено міське управління з 1838 року.
Ще в 1862 році селянин Остап Леськов зірвав у волосному правлінні портрет царя і порвав його у відповідь на завершення переводу селян на викуп.
В період встановлення радянської влади село стало самостійним, граф Собанський зник, а в Житниках націоналізовано його економію. Було ліквідовано приватну власність на землю.
Великі будинки в центрі міста, як їх називали тоді «заїзди» або «пеціння», що належали єврею Брейману, відійшли в державу і стали зерносховищами. Пізніше в них були колгоспні комори і склади. З часом були знесені, а на їх місці побудовано млин і олійний завод. Державі відійшов двоповерховий будинок колишнього жителя міста Урця, який виїхав в Америку. В цьому будинку знаходилася його приватна лавка. В наш час[коли?] будинок належить школі. Двоповерховий будинок, куплений і подарований монахом своїм двом сестрам Боржемській Марфі та Марчинській Домні передано школі.
Старі будинки, якими володів житель міста Підгаєцький, перебудовано на єдиний торговельний комплекс, де розміщено промтоварний магазин господарських товарів. В двоповерховому будинку, що належить церковному духовенству, знаходиться шкільний інтернат.
Клуб на пагорбі та невідома будівля (напевне колишня школа)
У старому будинку, де в минулому знаходилась міська Дума, довгий час був виконком сільської Ради.
Після встановлення кордону між Новоушицьким повітом і Вербовцем, який ввійшов до Мурованокуриловецького району, до Вербовці ввійшли землі Таращі — назва походить від пана Таращанського, який нею володів, Микулинці, Переладино. Житницькі поля також увійшли до Вербовці. На сьогодні збереглися назви: Тараща, Микулина, Переладино, Житницькі поля. Від чого походить назва Микулина, поки що не встановлено. В період непу землі було пущено в продаж і заможні селяни купували наділи у держави.
Старовинними пам’ятками села є 2 стіни, витесаних з каменя в напрямі села Житники на березі річки Батіжок. На стінах скель декілька латинських написів, яких уже розібрати не можна, але приблизно в 70 роках XVIII ст. були прочитані і записані в літописі.
За даними тут була церква, або костьол, а під час землетрусу дві стіни були зруйновані, а збереглися стіни, витесані зі скелі.
Нині в селі існує церква, побудована в 1821 році. Будували на кошти прихожан і держави. На місці цієї церкви існувала дерев’яна Покровська церква, яка згоріла в 20-х роках XIX ст.
У 1885 році в Вербовці існувало міністерське однокласне училище, а з 1899 року церковна школа грамоти для дівчат.
У селі існує римо-католицька церква, костьол, побудований на пожертвування прихожан в 1895 році. Він побудований на місці колишнього старовинного замку і стін, як сторожового пункту, що знаходився недалеко від границі Валахії.
Сьогодні біля костьолу збудовано жіночий католицький монастир Місійного Згромадження Служниць Святого Духа.
Тут був в 1607 році побудований дерев’яний костьол, але в ніч під Пасху 1798 року згорів від розведених вогнищ. В костьолі є «Чудотворна ікона» Богоматері, намальована на полотні старовинного письма. Тут щороку на Ягодну відбувається відпуст.
Церковної землі було 40 десятин. 40 десятин належало і римо-католицькому костьолу.
Велика кам’яна двоповерхова споруда (колишня єврейська синагога) перебудована, у ній зараз знаходиться спортивний зал школи. Тут же знаходиться шкільна бібліотека. В будинку колишньої міської Думи знаходилася сільська Рада.
Текст із Вікіпедії, фото Романа Маленкова.
